Донька приїхала до матері після 10 років розлуки з валізами та дочкою: «Мам, свекруха та чоловік мене вигнали. Сказали, я бомжиха без колу та двору!» Мати зняла окуляри і серйозно подивилася: «Сідайте в машину, зараз вони дізнаються, з ким зв’язалися».

— Знаю, — сказала Марта Андріївна.

Коли двері за ним зачинилися, вона дістала з полиці тонку теку й поклала її на стіл.

— Олесю, сідай.

Усередині були роздруківки, схеми, нотатки від руки.

— Прочитай. Не для того, щоб лізти в роботу слідства, а щоб розуміти механіку.

Вона говорила спокійно, але в цьому спокої не було байдужості. Олеся вже навчилася розрізняти відтінки материного голосу: сухість, коли треба зупинити зайві емоції; твердість, коли відступати не можна; і ось цю особливу рівність, коли Марта Андріївна заздалегідь підставляла плече, але робила це так, щоб людина все одно стояла на ногах сама.

— Яку механіку?

— Як будувалася схема. Ти кілька років працювала в компанії, де відбувався злочин. Якщо ти не знала про нього, це твій захист. Але слідство питатиме докладно. Точність захищає. Плутанина топить.

Олеся читала довго. Спершу рядки зливалися: назви фірм, дати договорів, суми, номери актів. Потім мозок почав складати їх у схему, і від цієї зрозумілості ставало гірше. Вона згадувала, як сама дзвонила водіям, уточнювала поставки, підганяла комірників, сперечалася з підрядниками про строки. У її пам’яті все це було звичайною роботою, виснажливою, нервовою, але чесною. Тепер поверх знайомого проступала інша сітка — чужий розрахунок, чуже привласнення, чужа впевненість, що такі, як вона, не зазирнуть надто глибоко. Марта Андріївна пішла до кабінету, повернулася за годину з двома горнятками чаю й поставила одне поруч із донькою.

— Вони завищували вартість приблизно на третину, — сказала Олеся, коли дочитала. — На кожному об’єкті. Через підставних підрядників.

— Так.

— Я підписувала частину супровідних документів.

— Ти підписувала те, що входило до твоїх посадових обов’язків. Підпис не доводить, що ти знала про приховану схему. Але ти маєш чітко пояснити, що бачила, що перевіряла, що тобі казали і чого ти не знала.

— Я пам’ятаю.

— Добре. Завтра Дарина Павлівна хоче окремо пройти з тобою ці питання.

Олеся тримала горнятко обома руками, точнісінько як у перший вечір.

— Мамо, Романа посадять?

Марта Андріївна не відвела погляду.

— Якщо буде доведено, що він знав і брав участь, наслідки будуть серйозні. Найімовірніше — так, у тій чи іншій формі. Ступінь вирішить суд.

— Він батько Злати.

— Так.

— Вона питатиме.

— Звичайно. Не зараз, але одного дня. І ти муситимеш сказати їй правду. Не жорстоку, не для помсти, але правду.

Олеся раптом згадала своє дитинство.

— Ти так говорила мені про тата?

— Так. Я казала, що він був доброю людиною, яка хворіла й не встигла. Це була правда.

— Я злилася, що ти не плакала при мені.

— Я плакала не при тобі.

— Я не знала.

— Ти й не мала знати. Це було моє.

Тиша, що настала після цих слів, уже не була колишньою. У ній не було холоду. Тільки обережність двох людей, які заново вчаться не ранити одне одного кожним рухом.

Злату Олеся забрала зі школи о третій. Дівчинка вийшла з класу серйозна, з виглядом людини, яка провела день корисно.

— Ну як? — спитала Олеся.

— Нормально. Один хлопчик сказав, що динозаври жили до людей і до котів. Я сказала, що коти живуть паралельно з усіма епохами. Він не погодився.

— І що ти?

— Сказала, хай перевірить удома. Якщо в нього є кіт, той підтвердить.

Олеся розсміялася. Не ввічливо, не нервово, а по-справжньому. Сама здивувалася цьому сміху.

— Дідусь навчив?

— Ні, — сказала Злата. — Дідусь каже, що той, хто питає, часто розумніший за того, хто тільки відповідає. А про котів я сама придумала.

За кілька днів Дарина Павлівна повідомила, що суд прийняв позов до провадження, призначено попереднє засідання. Трудовий нагляд надіслав офіційний запит до фірми Левицьких. Це означало: машина рушила.

Того ж дня Варвара Степанівна зателефонувала Марті Андріївні. Номер був незнайомий, але Марта Андріївна відповіла: по роботі такі дзвінки траплялися часто.

— Марто Андріївно? Це Варвара Степанівна Левицька. Мати Романа…