На ювілей чоловік подарував мені порожню коробку від айфона, не підозрюючи, чим закінчиться його жарт

Увечері Роман повернувся з роботи незвично пожвавлений. У руках він тримав об’ємний пакет, який одразу, не знімаючи черевиків, заніс у комірчину. Олеся провела його поглядом, але він, помітивши її цікавість, жартівливо погрозив пальцем.

— Навіть не думай підглядати.

— Я й не збиралася, — сказала вона, хоча цікавість уже встигла розгорітися й неприємно лоскотала під ребрами.

Пізніше він довго говорив із матір’ю телефоном. Із кухні долинали уривки його приглушеного голосу, і Олеся, роблячи вигляд, що розбирає білизну, мимоволі прислухалася.

— Так, мам, усе як домовлялися… Ні, вона не здогадується… Буде в повному захваті.

Олеся завмерла з рушником у руках. «Як домовлялися» прозвучало тривожно, але наступне «буде в захваті» знову повернуло надію. Вона уявила невеличку білу коробку, гладеньку, щільну, із зображенням новенького телефона. Уявила, як уперше вмикає його, переносить контакти, робить фото без мутних плям і смуг. Така проста радість, майже смішна для дорослої людини, але для неї вона стала символом: отже, про неї пам’ятають, її прохання не пролітають повз, її бажання мають значення…