«Народиш мені сина — озолочу!» — кинув безплідний мільйонер

«Помічена в районній лікарні № 3. Відділення переливання крові. Ходить здавати. Донорам платять 4 тисячі за здачу, плюс обід».

Він приїхав туди о 8 ранку. Увійшов, і запах ударив його, як дверима. Формалін, хлорка, старий лінолеум. Їдальняна каша. Запах того самого коридору, де три роки тому він жбурнув на стіл теку. Пальто на ньому було те саме.

Воно раптом стало важким, як водолазний костюм. Вона сиділа в черзі на кушетці біля стіни, пофарбованої синьою олійною фарбою. Вона була худа, і він не відразу її впізнав.

Куртка з чужого плеча, хустка. Руки лежали на колінах, і за цими руками, червоними, у ціпках, із в’їденою сірістю, він упізнав її раніше, ніж за обличчям.

— Коваль! — гукнула сестра з віконця. — Проходьте. Ой, а у вас гемоглобін сто шість. Не візьмемо ми вас, мила. Вам самій їсти треба, а не кров здавати. Ідіть, ідіть. За місяць приходьте, якщо піднімете.

— Мені дуже треба, — тихо сказала Наталя. — Хоч пів дози. У мене діти, а з роботи звільнили. Захворіла на два тижні, а там не чекають.

— Не можна. Наступний.

Наталя підвелася з кушетки. Постояла секунду, дивлячись у віконце. Уже не прохаючи, просто стоячи.

Потім повернулася до виходу. І побачила його. Вона не скрикнула, не відсахнулася.

Вона просто випросталася. Вся одразу, як випростуються люди, у яких з майна лишилася одна спина. І пішла повз нього, до дверей, дивлячись крізь нього, як крізь скло.

— Наталю!

Повз.

— Наталю, я знаю про підміну. Савченка заарештовано. Інну заарештовано. Справжній тест — 99,9%. Вони мої. Вони завжди були мої…