Несподіваний фінал одного спільного походу до торгового центру

Віра різко перехопила руку свекрухи, а другою рукою схопила напіввідкриту сумку Галини Валеріївни, що так і стояла на прилавку, і з силою витрусила решту вмісту.

— Ану пусти! Що ти робиш? Злодійка! — заверещала Галина Валеріївна.

На сяюче скло з глухим стуком упав щільний білий конверт. Видно, свекруха все ж прихопила вкрадену готівку про всяк випадок. Якщо план із повним обманом невістки зірветься, але їй дуже захочеться забрати шубу.

Віра холоднокровно згребла конверт. Заглянувши всередину, вона побачила пачку великих купюр.

— Ганьба, Галино Валеріївно, — це красти в родині власного сина, — сказала Віра тихо, але вагомо, опускаючи свої гроші в кишеню джинсів. — Своє я забираю. Антонові передайте, щоб сьогодні ж збирав валізи. Житиме він тепер у вас. Заодно й годуватимете його на свої накопичення.

Віра повернулася до продавця.

— Артуре, ви чудово працюєте. Вибачте за цей балаган. Пробийте мені он той брелок із хвостиком для ключів.

Артур машинально взяв із вітрини маленький пухнастий брелок за тисячу умовних одиниць і просканував. Віра приклала телефон до термінала. Пролунав радісний писк успішної оплати.

Забравши чек і брелок, Віра розвернулася й пішла до виходу…