Несподіваний візит до бабусі обернувся для Дарії дивним проханням, сенс якого вона зрозуміла надто пізно

Оксана прочитала ці повідомлення в обідню перерву, сидячи в кафе через дорогу від фірми. Допила каву, витерла руки серветкою й подзвонила Ларисі, колезі, яка допомагала їй із перевіркою кредитної історії.

— Ларисо, ти можеш засвідчити в нотаріуса листування з месенджера?

— Можу.

— Принеси телефон завтра вранці, я домовлюся.

За три дні все листування було нотаріально засвідчене й підшите до матеріалів справи. Погрози, благання, звинувачення — все стало доказом.

А потім почали дзвонити чужі люди. Перший подзвонив у п’ятницю — чоловічий голос, грубуватий, із хрипотою.

— Це Оксана? Дружина Богдана? Ваш чоловік мені винен 250 тисяч.

— Обіцяв повернути після продажу квартири. Коли чекати?

Оксана відповіла спокійно:

— Я не є поручителем за зобов’язаннями чоловіка. Ми в процесі розлучення.

— Усі претензії до нього особисто або через суд.

Другий дзвінок був наступного дня. Третій — за два дні.

Кредитори Богдана, ті самі знайомі, яким він обіцяв повернути гроші після продажу квартири, виявили, що квартири ніякої не буде, і почали шукати, з кого взяти. Оксана кожному говорила одне й те саме, рівним голосом, без емоцій, як на роботі. Дехто лаявся, один погрожував, але більшість, почувши слово «суд», замовкали й клали слухавку.

Суд щодо розлучення призначили через чотири місяці. Богдан прийшов з адвокатом, молодим хлопцем у вузькому костюмі, який гортав папери з таким виглядом, ніби бачив їх уперше. Богдан виглядав погано: схуд, під очима залягли тіні, сорочка була м’ята.

Він не дивився на Оксану, дивився в стіл. Адвокат Богдана спробував оскаржити аудіозапис. Казав, що запис був зроблений без згоди, що це порушення права на приватне життя, що такі докази не можуть бути прийняті.

Адвокатка Оксани Валентина Олегівна, старша партнерка з фірми, жінка за 50, із сивою стрижкою й голосом, від якого судді мимоволі випростовувалися, встала й пояснила: запис був зроблений Анною Михайлівною у власній квартирі на телефон, який був у її розпорядженні, у ситуації, коли їй безпосередньо погрожували. Вона фіксувала погрози на свою адресу.

Це не прослуховування і не стеження, це самозахист літньої людини, якій погрожували позбавленням дієздатності. Суддя вислухала обидві сторони, вивчила запис, прочитала розшифрування. Прийняла запис.

Валентина Олегівна вела справу безкоштовно. Вона сказала Оксані ще на початку:

— Я 30 років займаюся сімейним правом. Кожна друга справа — про чоловіка, який прийшов у сім’ю по квартиру. Але не в кожній справі є бабуся з диктофоном.

— Цю справу я візьму з принципу.

Розлучення оформили. Під час поділу майна суд урахував, що Богдан приховував боргові зобов’язання й намагався використати спільне майно як забезпечення без відома дружини. За підсумками майнового спору квартира залишилася Оксані.

Богдан подав апеляцію й програв. Суддя в апеляції, літня жінка зі стомленими очима, прочитала матеріали справи й сказала коротко: «Підстав для скасування рішення суд не вбачає». Кредитори тим часом дісталися до Богдана самі.

Без дружини, без доступу до чужої нерухомості, без роботи й без перспектив він опинився сам на сам зі своїми боргами. Знайомі, яким він заборгував, почали подавати позови. Машина, на якій він їздив, теж виявилася в лізингу й була вилучена…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇