Один конверт у нотаріуса відкрив те, чого чоловік і його коханка зовсім не очікували

Уперше за довгі місяці вона бачила його не самовдоволеним, не злим, не глузливим, а розгубленим. Ніби земля під ним раптом зникла, а він не встиг зрозуміти, як утриматися.

— Шістнадцять мільйонів… — ледь чутно промовила Яна. — Артеме, ти ж казав, що в твоєї матері нічого особливого не було. Тільки квартира й будинок…

— Замовкни, — процідив він, не дивлячись на неї.

— Але, Артеме…

— Я сказав, мовчи!

Яна відсахнулася, на її обличчі майнуло роздратування, змішане з переляком. Переможна впевненість зникла так швидко, ніби її стерли.

Нотаріус підвелася й простягнула Ларисі невеликий конверт.

— Ларисо Павлівно, тут ключ і пакет документів. Марія Андріївна заздалегідь усе оформила належним чином, документи були перевірені кількома фахівцями. Права на ці цінні папери тепер належать вам. Підстав для успішного оскарження немає.

Лариса взяла конверт.

Тепер руки в неї вже не тремтіли. Усередині не було злорадства, не було бажання тріумфувати над Артемом. Натомість з’явився дивний, майже світлий спокій. І вдячність. Величезна, тиха, глибока вдячність жінці, яка навіть після смерті зуміла обійняти її своїми словами й повернути їй відчуття власної гідності…