Один конверт у нотаріуса відкрив те, чого чоловік і його коханка зовсім не очікували

Після цих слів тиша стала майже оглушливою.

Яна дивилася на Артема широко розплющеними очима. Її губи розтулилися, але вона, здається, не знаходила слів. Артем зблід, вчепився пальцями в підлокітник крісла, і кісточки на його руках стали такими ж білими, якими нещодавно були пальці Лариси.

Вона дочитала листа до кінця.

«Прошу тебе, Ларочко: не віддавай ці гроші Артемові. Навіть якщо він почне просити. Навіть якщо клястиметься, що зрозумів свої помилки. Навіть якщо раптом вирішить повернутися.

Він уже зробив вибір.

Він обрав легкість, розваги, красиву обгортку замість відданого серця. Тепер обирай ти. Живи для себе, моя рідна. Знайди хороше житло. Подорожуй. Побач світ, який так довго минав повз тебе. Якщо серце захоче, зустрінь людину, яка зуміє цінувати тебе по-справжньому.

Ти ще не стара. Ти вродлива. У тобі багато життя, просто його надто довго змушували мовчати.

Ти заслужила щастя.

А Артемові вистачить того, що він отримав. Можливо, колись це допоможе йому зрозуміти, чого насправді варті любов, турбота і вірність.

Твоя мама, Марія Андріївна.

Так, саме мама. Бо ти була мені донькою».

Лариса повільно склала аркуші. Потім підвела очі на Артема…