Охоронці вже взяли її під руки. Деталь на фотографії в її руках, що позбавила господаря закладу дару мови

З прийомною сім’єю Артемові пощастило. Батьки дали йому багато: дім, виховання, освіту, підтримку. Але вони були надто суворими, вимогливими, стриманими. Хлопчикові завжди бракувало простої батьківської ніжності. З рідною матір’ю все могло скластися інакше. Могло, але не склалося.

— Чому ви мене покинули, а тепер раптом вирішили повернутися? Чи не запізно? — глухо запитав він.

— Синочку, вислухай мене. Я все розповім. Тільки, будь ласка, не перебивай, — попросила Валентина Степанівна. — Я народилася в сільській громаді, у великій родині. У мами нас було семеро, і я була старшою. Батько помер рано, і ще зі школи на мене лягла відповідальність тягнути молодших, допомагати в усьому. Я тягнула, бувало, крізь сльози.

Молодші виросли, обзавелися сім’ями, роз’їхалися. А я так і залишилася в батьківській хаті. Ні чоловіка, ні дитини, ні своєї сім’ї. Маму це влаштовувало, а я дедалі частіше відчувала, що моє життя минає повз.

Та одного разу все змінилося. До нашого господарства приїхав молодий робітник Сергій. Він запаморочив мені голову. Мама прийняла його неохоче, але сперечатися вже не могла. А я була щаслива так, ніби не ходила по землі, а літала. Тільки щастя моє виявилося коротким. Сергій утонув на риболовлі. Це був страшний удар.

Я не знаходила собі місця від горя. А невдовзі сталася нова біда: мама померла від серцевого нападу. Я залишилася зовсім сама. Здавалося, жити більше немає навіщо. Але потім я дізналася, що вагітна. Ти, синочку, став для мене найбільшим подарунком долі. Я берегла тебе, любила, мріяла бути для тебе захистом і опорою.

— Берегла? Любила? Подарунок долі? — різко перебив Артем. — Що ви таке кажете? Чому ж тоді ви зрадили мене і віддали в заклад? Я не пам’ятаю вашої турботи. А от сірі стіни притулку й суворих вихователів пам’ятаю прекрасно. Якщо ви прийшли просити пробачення, не сподівайтеся. Не отримаєте. Навіть ваш вік вас не виправдовує.

Недовгою виявилася радість у серці Валентини Степанівни. Вона так сподівалася, що фотографія розтопить серце сина, але цього не сталося.

— Зачекай, синочку, я поясню…