Того вечора, коли мій колишній класний керівник побачив мою дружину й раптом зблід так, ніби перед ним розверзлася могила, я ще не розумів, що все моє життя — таке звичне й рівне — трималося...

Вечір підкрадався до дачного селища м’яко, майже непомітно. Сонце вже опустилося за верхівки сосен, і весь край неба ніби завмер у теплому персиковому сяйві. Мар’яна, у легкій ситцевій сукні, всіяній дрібними квітами, стояла біля...

Спекотний полудень розжарював камінь головної міської вулиці, і повітря над тротуаром тремтіло від важкої задухи. Серед вітрин, що сяяли склом і холодним блиском дорогих вивісок, на самому краю пішохідної метушні сидів Назар — двадцятивосьмирічний...

Плювок майже не видав звуку. Лише каламутна поверхня баланді здригнулася, розійшлася сірими колами, запахло ще різкіше — перевареною капустою, старим жиром, залізом миски й чимось кислим, що в’їлося в стіни їдальні. Я не відсахнувся....

Наталія Миронівна взяла відгул по хворобі раніше, ніж сама наважилася визнати, що вже не тримається на ногах. До обіду вона ще намагалася сидіти в аптечному пункті над накладними, відповідати постачальникам і робити вигляд, ніби...

Соломія забрала ключі наприкінці жовтня, у той вогкий день, коли дрібний дощ висів за вікнами сірим ситом, а в неї всередині, всупереч сирості й холоду, було дивовижно спокійно й тепло. Квартира дісталася їй невеличка:...

Олеся звично провела пальцем по тріснутому склу телефона, намагаючись влучити в значок пошти. Екран, увесь у тонких променях давніх сколів, неохоче спалахнув тьмяним світлом. Кілька секунд він показував порожнє біле поле, потім застосунок таки...

— Олесю, нам треба поговорити, — промовив Тарас, так і не наважившись підвести на неї очі. Слова вийшли глухими, ніби він вимовляв їх крізь щільну тканину. — Пробач. Я покохав іншу жінку. Олеся стояла...