Патрульні вирішили скористатися становищем жінки, не підозрюючи, ким вона виявиться насправді.
Смирнов звелів переписати пояснення начисто. У новій версії Лариса сама погодилася проїхати, добровільно віддала телефон, відмовилася від медичної допомоги і попросила висадити її біля зупинки. Зникли гараж, склад і кілька годин у кімнаті без вікон.
Начальник повідомив, що Марина забере заяву, після чого жодної історії не залишиться. Папку зі скаргами він назвав роздрукованим мотлохом і розірвав обкладинку. Кут сірого картону стирчав із кошика біля столу.
— Ти хороший працівник, — вів далі Смирнов. — У тебе сім’я, плани. Бєлов інколи перегинає, але сьогодні він захищав підрозділ. Не дозволяй випадковій жінці зруйнувати те, що будував шість років.
Павло взяв чистий бланк, але не підписав. Смирнов не став тиснути відразу: запропонував випити кави, нагадав про майбутню характеристику і залишив його «подумати по-дорослому». У коридорі Віктор уже розповідав черговому, що жінка виявилася звичайною скандалісткою і пішла, коли розібралися. Брехня поширювалася швидше за офіційний запис, бо звучала буденно і нікого не зобов’язувала ставити запитання. У машині Павло виявив під кріслом блокнот Лариси. На перших сторінках стояли дати і короткі позначення: ініціали Марини поруч зі словом «п’ятниця», номер службової машини, три зупинки одного водія за ранок, позначка про бічний вхід без реєстрації і час передачі сірого конверта.
Записи однаково скидалися і на робочий журнал шантажиста, і на матеріали людини, яка перевіряла чужі скарги. На останній сторінці були лише час вечірньої зустрічі, два прізвища без пояснень і фраза «вхід через головний». Павло зрозумів лише те, що Лариса знала про майбутній збір і приїхала до ринку не випадково. Була вона журналісткою, представницею торговців чи кимось іще, блокнот не пояснював.
Коваленко відкрив журнал викликів. За весь ранок не надійшло ні повідомлення про кишенькову злодійку, ні скарги Марини, ні прохання перевірити ринок. Їхній екіпаж з’явився там після особистого дзвінка Смирнова Вікторові. Він звірив час із диспетчерським екраном: машина залишила звичний маршрут відразу після розмови Бєлова з начальником, а зупинки біля гаража і складу вже позначилися на лінії руху. Видалити їх із робочого місця Павло не міг, але й не знав, хто має право виправляти архів. Тому він сфотографував сторінку журналу, екран із маршрутом і записи Лариси, намагаючись захопити в кадр годинник. Потім надіслав копії на особисту пошту і зберіг ще одну в чернетці повідомлення Анні, не натискаючи «надіслати». Він уперше думав не про те, як уникнути неприємностей, а про те, як залишити фактам більше одного шляху до виживання.
Потім він зателефонував Анні і вперше не сказав звичного «все нормально». Зізнався, що допоміг утримувати жінку, закрив об’єктив і підписав брехню. Він чекав переляканих запитань про зарплату, квартиру і борги, бо саме ними весь день виправдовував себе. Анна запитала про інше: жінка зараз у безпеці? Павло відповів, що її висадили біля зупинки з ушкодженою рукою і він навіть не знає, чи дісталася вона до лікаря. Лише вимовивши це вголос, він почув, наскільки жахливо звучить слово «висадили». Після цього Анна запитала, чи погрожують йому. Павло відповів: поки що лише роботою.
— Я не скажу, що нам не потрібні гроші, — промовила вона після довгої паузи. — Але якщо сьогодні промовчиш, завтра тебе попросять зробити щось гірше. І тоді ти вже не зможеш пояснити, де вперше злякався.
Павло нагадав, що його самого притягнуть до відповідальності. Анна не стала втішати: він справді брав участь. Але відповідати за боягузтво зараз — це не те саме, що й далі прикривати його до кінця…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
