Патрульні вирішили скористатися становищем жінки, не підозрюючи, ким вона виявиться насправді.

Побачивши Віктора, який наближався, Коваленко сховав блокнот під куртку. Напарник зажадав підписати новий документ і їхати додому. Павло запитав, де оригінал заяви Марини. Бєлов відповів, що вона його забрала. Тоді Коваленко сказав, що хоче почути це від неї самої, завів машину і виїхав із двору під приводом заправки.

До ринку було менше десяти хвилин. Марина зачиняла металеву решітку павільйону, хоча зазвичай торгувала до пізнього вечора. Кілька сусідніх продавців мовчки спостерігали за нею, але ніхто не підходив допомогти. Побачивши службову машину, вона впустила ключі й попросила Павла поїхати: Смирнов міг побачити автомобіль через диспетчерську систему маршрутів. Це підтвердило, що вона знає не лише Бєлова, а й спосіб, яким начальник стежить за екіпажами. Павло запропонував залишити машину далі, однак Марина похитала головою: пізно, зупинка вже відобразилася на екрані. Вона говорила пошепки, хоча довкола гуркотіли візки й розвантажували коробки. Страх зробив для неї весь ринок кабінетом Смирнова.

Коваленко зняв сигнальний жилет і поклав на капот. «Я знаю лише, що сьогодні допоміг їм. Тепер хочу це зупинити», — сказав він. Марина довго дивилася на нього, потім впустила всередину.

На стіні висів невеликий екран із зображенням парковки. Одна камера дивилася просто на місце ранкової передачі. Марина зізналася: у конверті були не виторг, а гроші для Бєлова. Вона віддавала їх щотижня вже четвертий місяць.

Спочатку патрульні тричі за один ранок зупинили машину її сина, який привозив товар. Щоразу знаходили нову причину затримати його. Потім Віктор заявив, що біля павільйону надто багато порушень, і запропонував «вирішувати без конфліктів». Після відмови перевірки почалися щодня, а покупці перестали під’їжджати.

Марина надіслала скаргу, але вже наступного дня Смирнов переказав їй майже весь зміст. Машину сина знову зупинили, а Бєлов показав йому фотографію павільйону і сказав, що спокійна робота залежить від поведінки матері. Одна з копій у папці Лариси, ймовірно, була саме тією скаргою.

Вранці Смирнов зателефонував Марині одразу після затримання жінки і продиктував заяву про крадіжку. Якщо власниця відмовиться, її сина звинуватять у співучасті. Марина записала розмову на старий телефон: після першого витоку вона зберігала всі дзвінки, побоюючись, що інакше ніхто не повірить.

На записі впізнаваний голос начальника вимагав назвати сірий конверт денною виручкою, стверджувати, що Лариса стояла біля прилавка сама, і не згадувати регулярні передачі. Марина кілька разів намагалася відмовитися. Смирнов відповідав, що заява знадобиться ненадовго, а потім зникне разом з іншими паперами; якщо ж вона впиратиметься, у машині її сина знайдуть те, чого він ніколи не перевозив. Наприкінці начальник знову нагадав номер автомобіля і час ранкової доставки. Павло прослухав розмову двічі. Удруге він уже відзначав хвилини, точні фрази і фонові звуки, які могли підтвердити, коли було зроблено дзвінок. Слова Лариси про скарги, що зникають усередині підрозділу, перестали бути припущенням…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇