Патрульні вирішили скористатися становищем жінки, не підозрюючи, ким вона виявиться насправді.

Він сів поруч із Ларисою і зажадав код від телефона, обіцяючи після цього відпустити. Вона запитала, чому його більше не цікавить украдений конверт. Віктор сказав, що хоче знайти людину, якій призначався запис, і зачинив дверцята зі свого боку. Павло залишався за кермом і бачив їх у дзеркалі. Він вимовив ім’я напарника, але надто тихо — як попередження, якого можна не почути. Тоді Віктор стиснув ушкоджене зап’ястя. Лариса скрикнула й ударилася плечем об дверцята. Звук був короткий, майже буденний, і саме це налякало Павла: так могла початися наступна сходинка, яку за годину теж назвуть непорозумінням.

Павло вискочив із машини, розчинив задні дверцята і відтягнув руку напарника. «Досить. Їй потрібен лікар», — сказав він. Віктор нагадав, що Коваленко вже підписав пояснення про опір і на першій частині запису видно, як саме він перекрив жінці вихід. Якщо Павло почне вдавати чесного, Смирнов першим пожертвує саме ним.

Ці слова влучили точно в ціль. Павло згадав власну долоню на дверцятах, жилет поверх об’єктива і підпис під брехливим поясненням. Він уже не стояв поруч із порушенням — перебував усередині нього.

Коваленко зажадав повернути телефон і відвезти Ларису до підрозділу. Віктор відповів, що спершу вона видалить копії. Він підніс пристрій до її обличчя, і екран розблокувався. Бєлов знайшов відео, стер його, очистив теку з нещодавно видаленими файлами і спробував відкрити хмарне сховище, однак система зажадала додатковий код. Павло стежив за кожним рухом і розумів, що зараз знищується не доказ вигаданої крадіжки, а запис дій самого Бєлова. Він зажадав припинити, але не забрав пристрій силою. Віктор відразу скористався цією половинчастістю: простягнув телефон Павлові й запропонував самому переконатися, що там «нічого важливого». Коваленко не взяв його. Відмова не виправляла попереднього мовчання, але вперше провела між ними видиму межу.

Лариса заплющила очі. На запитання, де міститься копія, сказала лише: «Уже не в телефоні». Віктор обшукав основне відділення сумки, вивернув косметичку і вільну підкладку, але не став розпорювати щільну ручку з металевими заклепками. Маленький блокнот упав під переднє крісло і залишився непоміченим.

Після короткого дзвінка Смирнову Бєлов наказав висадити жінку біля зупинки і записати, що вона добровільно пішла після уточнення обставин. Коли машина зупинилася, Павло відчинив дверцята. На зап’ясті Лариси розплився темний слід, волосся прилипло до чола. Віктор кинув їй сумку й телефон, залишивши папку зі скаргами в начальника.

Павло безпорадно запропонував подати офіційну скаргу. Лариса відповіла, що скарги вже існують, а тепер вибір доведеться зробити йому. Вона подивилася на годинник і сказала, що до вечора ще є час перестати бути частиною чужої брехні, після чого попрямувала до зупинки.

Дорогою назад Віктор знову став балакучим. Він лаяв стару машину і запевняв, що такі провокатори відступають, якщо виявити твердість. Потім почав заздалегідь розподіляти слова: Павло скаже, що Лариса сама вдарилася об дверцята, він підтвердить відмову від лікаря, а Смирнов оформить усне повідомлення заднім числом. Що докладнішою ставала розповідь, то ясніше було, що готова версія існувала ще до складу. Павло слухав і вперше розрізняв у голосі напарника не впевненість, а страх. На панелі горів зелений індикатор збереження маршруту. Віктор жодного разу на нього не глянув, ніби звичка до безкарності зробила невидимим навіть те, що було перед очима…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇