Перед смертю донька попросила батька послухати іграшкового зайця, і пізніше він зрозумів, чому це було важливо

— Ого, Даниле, це в тебе що там таке за склом сидить? Прямо як бойовий трофей із минулих часів.

— Бери вище.

— І що ж це?

— Це наш колишній начальник служби охорони, — відповів Данило. — Вийшов на заслужену пенсію.

— Та ну тебе, жартуєш, чи що?

— На повному серйозі. Головне розслідування у своєму житті він закрив. Справу зробив на відмінно. Тож тепер має повне право нести службу на полиці.

Данило налив гостеві чаю, поставив чашку на стіл і на секунду озирнувся на полицю.

Найлютіший ворог — не той, хто погрожує в обличчя. Це той, хто приходить із допомогою, уже підрахувавши, скільки на тобі можна заробити, перш ніж ти впадеш.

Правосуддя не повертає дочок. Данило дізнався це найжорстокішим чином.

Але голос семирічної дівчинки, схований усередині старого плюшевого зайця, виявився сильнішим за всю їхню вибудувану брехню. А начальник охорони — той самий, з витертою мордочкою й різними вухами — довів справу до кінця, як і обіцяв.

Бо Тася призначила його не просто так.

Вона взагалі нічого не робила просто так.