Перед смертю донька попросила батька послухати іграшкового зайця, і пізніше він зрозумів, чому це було важливо

— сантехнік вирішив підіграти.

Тася притиснула Штурмана до себе трохи щільніше.

— Він усе запам’ятає. І в нього чудова пам’ять на обличчя.

Чоловік потім переповідав цю історію всьому під’їзду. А сусідки ще місяць при зустрічі цікавилися в Тасі, як поживає начальник охорони. Тася відповідала коротко:

— Об’єкт під контролем.

Мати Таїсії, Злата, повернувши після розлучення дівоче прізвище Малініна, пішла, коли доньці виповнилося три. Пішла не цілком, а наполовину. З’являлася раз на кілька місяців, плакала, обіцяла змінитися, телефонувала серед ночі в сльозах, клялася, що цього разу все буде інакше, і знову зникала.

Ірина, сестра Данила, якось спитала прямо:

— Ти досі сподіваєшся, що вона повернеться?

— Іро, припини. Нікого я не чекаю. Мій телефон увімкнений цілодобово тільки тому, що з клініки або з садочка можуть набрати, якщо з Тасею щось трапиться. А якщо Злата подзвонить, значить, телефонують не у справі.

Він перестав чекати від колишньої дружини чогось. Не через прощення, а через брак ресурсу. Ненависть — привілей людей із запасом часу й сил, а в батька-одинака немає ні того, ні іншого.

Після відходу Злати Ірина стала головною опорою. Приходила після його змін, залишалася з Тасею, забирала її з садочка, годувала, вкладала спати. Данило дав їй запасні ключі й повністю послабив внутрішній контроль, бо це була Іра — його кров, людина, яку він знав від народження.

А потім прийшов діагноз: нефробластома, злоякісна пухлина нирки.

Онколог у дитячій лікарні говорив вивіреною стерильною мовою:

— Стадія, протокол, курс, контроль. Якщо чітко дотримуватися протоколу, шанси в нас хороші, — лікар дивився на Данила поверх теки з результатами. — Однак пухлина поводиться агресивно. Як організм відреагує на хімію, поки що сказати важко. Починаємо курс терапії й дивимося динаміку.

— І це все? Просто дивитися й чекати?

Данило почув власний голос як чужий.

— Лікувати й контролювати ситуацію, Даниле Юрійовичу. Це повноцінна робота, а не просто очікування.

Він кивнув. Вийшов у коридор. Сів на лаву, вперся ліктями в коліна й кілька хвилин дивився в підлогу, на якій тремтіли відбитки ламп.

На виробництві, якщо агрегат іде врознос, є послідовність: аварійна зупинка, скидання тиску, виклик бригади. Тут послідовності не було. Тут треба було чекати.

Палич наступного дня підійшов у побутівці, сів навпроти, пожував сірник і спитав: