Перед весіллям батько таємно встановив камеру в машину нареченого, і запис змінив усе

— Гаразд, — сказав він тихо. — Роби, як вважаєш за потрібне.

Лера розчаровано похитала головою і пішла нагору.

Коли двері її кімнати зачинилися, Григорій важко опустився в крісло.

— Вона мені не повірить.

Максим стояв поруч.

— Повірить. Але тільки коли побачить усе сама.

Вони почали готувати пастку. За два дні в домі Григорія мав відбутися сімейний ужин перед весіллям. Запросили лише найближчих. Для Даніїла це виглядало безпечно: звичайний теплий вечір у колі майбутніх родичів.

Максим заздалегідь передав матеріали до поліції. Старі справи знову зацікавили слідчих, особливо після запису з машини і знайдених збігів. Але потрібно було більше: треба було застати Даніїла в ситуації, де він не зможе просто зникнути.

Ніч перед вечерею Григорій майже не спав. Він сидів у кабінеті й дивився на сімейні фотографії. Лера маленька, з кісками, тримає його за палець. Лера на випускному. Лера в першій нарядній сукні. Лера сміється, закинувши голову назад. Усе її життя могло обірватися через людину, яка називала себе її щастям.

Наступного вечора дім наповнився голосами, дзвоном келихів і м’якою музикою. Даніїл знову грав свою найкращу роль. Дбайливо обіймав Леру за плечі, допомагав офіціантам, виголошував тости, усміхався родичам. Усі довкола приймали його майже як свого.

Лише Григорій бачив не усмішку, а маску. І чекав моменту, коли її можна буде зірвати.

Вечеря минала пишно й красиво. Велика вітальня сяяла теплим світлом, на столах стояли страви, гості обговорювали весілля, сукню, церемонію, майбутнє життя молодих. Лера сиділа поруч із Даніїлом і виглядала щасливою до болю. Вона то торкалася його руки, то нахилялася до нього, щось шепотіла, усміхалася…