Під час першого візиту наречений назвав свою матір господинею моєї квартири, але вже за хвилину його впевненість щезла

Галина Петрівна вийшла до зони прильоту. Вона засмагла, скинула кілька кілограмів, її очі блищали, а від замученого вигляду не лишилося й сліду. Виглядала вона приголомшливо.

Богдан підійшов до неї першим і раптом, замість того щоб за старою звичкою чекати, поки мати сама впорається з багажем, подарував їй величезний букет хризантем.

— Мамулю, з приїздом! — Він забрав її валізу. — Ходімо!

Коли вони переступили поріг квартири, Галина Петрівна зупинилася.

Повітря пахло незвично — не затхлістю й немитими шкарпетками, а лимонним засобом для підлоги та смаженою куркою. Із кухні вийшов Микола Васильович.

На ньому був пов’язаний картатий фартух.

— Галочко! — Він ніяково кашлянув. — Ти проходь, руки мий, у нас тут це… картопляне пюре й запечена курочка, без плівки, не бійся.

Галина Петрівна перевела приголомшений погляд на Марину. Марина лише підморгнула їй і знизала плечима, мовляв, дива трапляються.

За вечерею Галині Петрівні категорично заборонили вставати й щось подавати. Богдан підняв келих із компотом.

— Мамо, тату, Марин, загалом ми тут із батею за ці три тижні багато чого зрозуміли. Головне — зрозуміли, що дім сам по собі не утримується. Мамо, ми більше не дамо тобі самій тут гарувати. Чесне слово, ми графік чергувань склали на холодильнику.

Микола Васильович поважно кивнув, підчепивши виделкою огірок.

— Так, і готуватимемо по черзі. Я, виявляється, шарлотку пекти вмію. Хто б міг подумати, на старість літ.

Свекруха сиділа червона. Очі в неї були на мокрому місці, але вона трималася. Лише під столом знайшла руку Марини й міцно стиснула її на знак величезної вдячності.

Весілля відбулося за два місяці. Гуляли весело, без зайвого пафосу. Свекруха на святі витанцьовувала так, що молоді заздрили її енергії. А Микола Васильович стежив, щоб у дружини завжди був повний келих.

Богдан переїхав до Марини. Насамперед у її орендованій квартирі він вимив за собою чашку з-під кави, насухо витер стільницю й закинув свої шкарпетки точно в центр кошика для білизни. Сніжок, який спостерігав за цим із тумбочки, схвально нявкнув.

Марина стояла у дверях, дивилася на чоловіка й розуміла одну просту істину. Не треба витрачати нерви на порожні суперечки. Іноді найкраща перемога досягається не криками, а вчасно купленим квитком за кордон.

І так, гроші на цю путівку стали найвигіднішою інвестицією в її житті.