Після канікул у бабусі донька повернулася зовсім іншою, і ввечері я зрозумів, що вона щось приховує

За годину передзвонила знову. Тепер уже плакала. Інтонація змінилася: у ній з’явилася спроба намацати те, що раніше завжди спрацьовувало, — його почуття провини за власну прямоту.

Андрій вислухав мовчки й завершив розмову. Пояснювати не було чого.

Валентина Павлівна прийшла особисто на третій день. Без попередження. З тортом у коробці — мабуть, вирішивши, що проблему можна загасити правильним тоном, солодким і розмовою за чаєм.

— Андрійку, ну навіщо цей пафос із судами? — почала вона ще з порога. — Ми ж рідні люди. Завжди можна домовитися без таких ефектів. Давай чай поставимо, я торт принесла.

Андрій узяв у неї коробку й поставив на тумбочку.

— У моїй системі координат сім’я — це не місце, де дитину вчать, що брехати батькові означає бути дорослою. Торт можете залишити. Чаю сьогодні не буде.

Валентина Павлівна відкрила рота, закрила, постояла кілька секунд і пішла.

Торт вона забула.

Андрій подивився на коробку й несподівано всміхнувся. Уперше в житті теща не знайшлася з відповіддю. Потім прибрав торт у холодильник. Аліса любила бісквіт, а торт ні в чому не винен.

Інформація про Романа Климова почала спливати швидко. Через юристів, знайомих, випадкові розмови — як завжди буває, коли відполірована вітрина дає тріщину, і за нею виявляється зовсім не те, що рекламували.

Юрист подзвонив за тиждень.

— Климов на контакт не виходить. У процес втручатися не хоче. Схоже, з’являтися кудись не збирається.

— Хто б сумнівався.

— Там, до речі, все не так блискуче. Машина з простроченими платежами. Годинник — хороша копія. Бізнес більше на словах. Гучна назва, стіл у спільному офісі й борги.

Андрій помовчав, дивлячись у вікно.

— Надувний павич, — сказав він нарешті.

— Перепрошую?