Після розмови зі своєю матір’ю чоловік пішов від мене, та дуже скоро зрозумів, що помилився

Галина Степанівна, звісно, нікуди не поїхала.

Три дні вона прожила в домі так, ніби нічого не сталося. Спершу чекала, що Мирон Захарович сам схаменеться. Потім вирішила, що він просто хотів її налякати. Потім переконала себе, що сильніша за його мовчазну впертість. Вона звикла перемагати вимотуванням, презирством, витримкою, і цього разу збиралася зробити те саме.

Коли Мирон Захарович повернувся, вона сиділа у вітальні й курила. Він зупинився біля входу.

— У тебе було три дні.

— І?

— Чому ти все ще тут?

— Бо я тут прописана. Бо я твоя дружина.

— Я подав на розлучення. Скоро ти перестанеш бути моєю дружиною.

— Ах, як урочисто. Ти прямо поет, Мироне. Невже закохався?

Він подивився на неї спокійно, майже без роздратування.

— Так.

Галина поперхнулася димом.

— Що?

— Я закохався. І хочу привести свою жінку у свій дім. Дві господині в одному домі мені не потрібні.

— Ти жалюгідний.

— Можливо. Але навіть жалюгідна людина має право нарешті перестати жити поруч із тим, кого не виносить.

— Ніхто сюди не ввійде, — процідила вона. — Особливо якась твоя вигадана пасія. Ти вирішив розіграти спектакль? Не вийде.

— Побачимо.

Він не став сперечатися далі. Просто пішов у кабінет і зачинив двері.

Увечері Роман повернувся до Сніжани голодний і злий. У її квартирі пахло не їжею, а квітковими свічками й дорогими парфумами. На гладкій стільниці кухні не було ні каструлі, ні хліба, ні навіть випадкової чашки. Усе виглядало красиво, стерильно й зовсім нежитлово.

— Сніжано, — сказав він, знімаючи піджак, — я зазвичай вечеряю після роботи. Тобі пора б це запам’ятати.

Вона лежала на дивані з телефоном у руці.

— А я після шостої не їм. І тобі раджу. Пізня їжа псує фігуру й сон.

— Мені байдуже до твоїх правил. Я хочу їсти. Нормально їсти. Суп, м’ясо, котлети, що завгодно.

Вона повільно підняла очі.

— Ти чого кричиш?

— Бо я голодний.

— Заїдь у ресторан дорогою. Або замов доставку. Тільки без запахів смаженого, будь ласка. Мене нудить від цієї кухонної важкості.

Роман завмер.

— Тебе нудить?

— Не в тому сенсі, — усміхнулася вона. — Навіть не думай. Діти — це не про мене.

— Зовсім?

— Зовсім. Вагітність, підгузки, безсонні ночі, вічні страхи — ні, дякую. Жінка перестає належати собі, коли народжує. Я занадто люблю свободу.

Він дивився на неї і вперше не милувався. Просто дивився. У голові мимоволі виникла Олеся: втомлена, у домашній сукні, з ложкою в руці, над тарілкою дитячої каші. Олеся, яка могла не спати всю ніч через температуру дитини й уранці все одно приготувати сніданок. Олеся, яка знала, що він любить суп із домашньою локшиною, і пам’ятала це навіть після всього.

— Що ти мовчиш? — Сніжана зісковзнула з дивана, підійшла, обійняла його за шию. — Іди до мене. Я тебе краще за їжу заспокою.

Зазвичай її близькість одразу стирала в ньому роздратування. Але зараз шлунок зводило від голоду, а в скронях пульсувала втома.

— Щоб хотіти пристрасті, чоловіка іноді треба годувати.

— Фу, як грубо, — вона надула губи. — Ти говориш так, ніби я маю тебе відгодовувати.

— Я говорю, що хочу вечеряти.

Сніжана кілька секунд дивилася на нього, потім усміхнулася так, ніби поступалася дитині.

— Гаразд. Поїхали в ресторан. Тільки спочатку я переодягнуся.

— Швидко.

— Я завжди швидко, коли мене обіцяють годувати красиво.

Вона зникла в спальні, а Роман залишився посеред ідеальної кухні. Йому раптом стало незатишно. Квартира Сніжани була красива, але в ній не було життя. Тут усе відображало її саму: блиск, форма, поверхня, ефект. Нічого зайвого. Нічого теплого.

Сніжана ж зовсім не була наївною примхливою дівчинкою, якою іноді здавалася. Вона вміла здаватися такою. Вміла вчасно сміятися, вчасно притискатися, вчасно просити так, ніби виконувати її бажання — не обов’язок, а нагорода. Чоловіки ловилися на це легко. Роман теж попався.

На роботі він залишався начальником, людиною, чиє слово мало вагу. А вдома, у її квартирі, непомітно ставав виконавцем чужих бажань. Йому здавалося, що він вирішує сам. Але Сніжана давно м’яко, майже граючись спрямовувала його туди, куди було потрібно їй…