Після скандалу в лікарні хірургиня вже змирилася з обвинуваченнями, аж поки вночі не пролунав дзвінок із несподіваного номера

Він дістав із внутрішньої кишені маленький чорний диктофон. Старий, кнопковий. І поклав його на кнехт поруч з Оксаниною рукою.

— Тут три розмови. Мій торг із ним. Так, себе я не шкодував. Там і про мене все є. І його погрози. І його фраза про стару гігієну.

— Що він під цим ховав, я не знав. Поки не навів довідки. — Він помовчав.

— П’ять років тому. Ніч із дванадцятого на тринадцяте жовтня. Жінка, тридцять дев’ять років. Розшарування аорти. Оперував особисто Руденко. Ти стояла другим хірургом.

Оксана почула власний свистячий, рваний видих ніби збоку, як чужий.

— Він приїхав із ювілею академіка, — сказала вона, тихо дивлячись на воду. — Від нього тхнуло коньяком навіть крізь маску. І я сказала: давайте я почну, ви керуйте. Він засміявся. Сказав: «Дівчинко, я такі аорти шив, коли ти абетку вчила».

— Під час протезування в нього двічі пішла голка. Другого разу — у стінку, туди, куди не можна. Крововтрата.

— Ми вливали в неї все, що було у відділенні. О 4:40 констатували смерть. А о сьомій ранку він викликав мене до себе.

— Тверезий, свіжий, у білосніжному халаті. На столі лежав уже надрукований протокол: «Інтраопераційне ускладнення, зумовлене тяжкістю вихідного стану». І моя пояснювальна теж була готова, тільки підписати.

— Він сказав: «Ти ніхто. Тебе взяли сюди з жалю до твого покійного чоловіка. Одне твоє слово — і ти не те що оперувати, ти підлоги мити в медицині не будеш. А їй уже однаково».

Оксана повернула голову й подивилася Коваленкові в очі.

— І я підписала. Я підписала, розумієте? Чоловік будував цю лікарню, щоб у ній рятували. А я підписала.

— І п’ять років він чекав, поки ти виростеш настільки, що тебе почнуть слухати, — неголосно сказав Коваленко. — Завідувачкою відділення за рік-два, так? Твоє слово почало важити. Свідків із вагою біля себе не тримають, Оксаночко. Їх топлять.

— Моя смерть трапилася йому як подарунок. Одним протоколом він і мене поховав, і тебе. — Він важко підвівся з ящика.

— У тієї жінки було прізвище. Савченко. Чоловік — слідчий в особливо важливих справах Савченко. Він п’ять років копає під цю клініку. Його чотири рази відшивали.

— Комісії, експертизи — все чисто. Удівець не в собі. Горе, розуміємо.

— Знайди. Ні. Він сам тебе знайде. Перевірку за фактом смерті банкіра Коваленка доручать групі, до якої увійде і Савченко. Я подбав.

— І ось іще що. — Він застебнув куртку до горла. — До ювілею Руденка два місяці. Великий ювілей. Сорок років у професії. Міністр запрошений.

— Я знаю. Я сам на такий банкет гроші давав. Дочекайся. Нічого не роби раніше.

Того дня Коваленко вперше за весь ранок усміхнувся по-справжньому. І від тієї усмішки Оксані стало холодніше, ніж від туману.

— Того дня мерцям відчиняють усі двері…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇