Після смерті молодої породіллі лікар забрав одного з близнюків до себе, і за вісімнадцять років минуле повернулося до нього

Другий звук був тихіший, але страшніший: ніби тіло вдарилося об підлогу.

— Мирон! — Назар Семенович схопився. — Мироне, відчини!

Він смикнув ручку. Замкнено.

— Що там? — Данило вже був поруч.

— Серце, — прошепотів старий лікар, і обличчя його стало попелястим. — Стрес… його серце…

Він ударив плечем у двері. Дубове полотно навіть не здригнулося. Данило відштовхнув його вбік.

— Відійдіть!

Перший удар ногою змусив дерево жалібно тріснути. Другий зірвав замок. Двері розчахнулися, вдарившись об стіну.

Мирон лежав на підлозі біля перекинутого стільця. Навколо розсипалися аркуші з ескізами. Обличчя його було неживотно блідим, губи посиніли. Назар Семенович упав поруч на коліна. Усе людське — страх, провина, розпач — миттєво відступило, і в ньому піднявся лікар. Він розстібнув сорочку сина, приклав пальці до шиї, нахилився до грудей.

— Пульс ниткоподібний. Дихання поверхневе. Швидку! Негайно!

Степан Якович уже набирав номер. Данило застиг у дверях, із жахом дивлячись на брата, якого знайшов лише кілька годин тому й міг втратити раніше, ніж устиг пізнати.

Назар Семенович робив масаж серця, контролював дихання, віддавав короткі команди. Руки його рухалися точно, та очі були повні такого жаху, який не сховаєш за професійною витримкою.

— Тримайся, — шепотів він. — Мироне, чуєш? Тримайся. Тато тут. Я тут, хлопчику.

Він уже не боявся цього слова. У ту мить зникли прізвища, документи, кров, звинувачення. Залишилося тільки одне: дитина, яку він колись вирвав зі смерті, знову відходила, і причиною цього був він сам.

Сирена швидкої допомоги увірвалася в нічну вулицю, синє світло ковзнуло по стінах квартири. Медики працювали швидко. Мирона поклали на ноші, під’єднали апарати. Назар Семенович ішов поруч і уривчасто називав діагноз, операції, препарати, особливості реакції на ліки.

— Я їду з ним, — сказав він лікарю бригади.

— Один супроводжуючий.

Степан Якович подивився на нього й кивнув.

— Їдьте. Зараз ви потрібніші.

Двері машини грюкнули. Сирена знову завила, забираючи Мирона в ніч. Степан Якович і Данило лишилися в спорожнілій квартирі, де на підлозі все ще лежали ескізи, а повітря зберігало запах страху…