Після відпочинку в Єгипті дружина безслідно зникла, і лише через п’ять років її знайшли серед бедуїнів

Тієї ночі чоловік уперше вчинив над нею насильство. Опір, крики й благання нічого не змінили: він був значно сильніший, а за стінами ніхто не спробував втрутитися. Вранці Оксану вивели на подвір’я й без пояснень показали, які обов’язки тепер на неї покладено.

Вона мала ходити по воду до криниці за кількасот метрів від будинків, готувати їжу, прибирати, годувати тварин і доглядати їх. Так працювали всі жінки поселення, зокрема дві місцеві дружини чоловіка, який купив полонянку. Обидві були старші за Оксану й ставилися до неї з холодною зневагою, ніби її страждання не мали до них жодного стосунку.

У перші тижні Оксана двічі намагалася втекти. Уночі вона вибиралася за межі поселення й ішла туди, де, на її думку, могли бути дороги або міста. Відкрита місцевість не давала сховку, сліди залишалися на піску, а собаки швидко брали слід. Обидва рази втікачку знаходили за кілька годин.

Після першої спроби її жорстоко побили. За другу покарали ще сильніше: на кілька днів прив’язали в тій самій кімнаті, позбавили їжі й залишили тільки воду. Тоді Оксана зрозуміла, що ще одна втеча майже напевно закінчиться смертю. Без знання місцевості, запасів і напрямку вона загине від спраги раніше, ніж побачить бодай якесь житло.

Паспорт, банківські картки й папери, що залишилися при ній, знищили в перший же день. Телефон викрадачі забрали ще на дорозі. Зв’язатися із зовнішнім світом було неможливо. Оксана шукала серед жінок бодай одну, з ким могла б порозумітися зрозумілою мовою, але більшість знала лише місцеву. Ті, кому були знайомі окремі іноземні слова, боялися навіть затримуватися поруч.

З часом полонянка розібралася в устрої поселення. Чоловіки повністю розпоряджалися життям клану, жінки беззастережно підкорялися, а допомога чужій вважалася зрадою. За кілька місяців у Оксани зникли сумніви в тому, що вона вагітна: припинився цикл, з’явилася нудота, тіло почало змінюватися. Ні лікаря, ні обстежень їй не надали.

Вагітність минала серед тієї самої роботи, мізерної їжі й повторюваного насильства. Лише ближче до пологів її перестали посилати по воду й змушувати доглядати тварин. Готувати й прибирати вона продовжувала майже до останнього дня. Дитина з’явилася на світ у тій самій кімнаті, без лікарні й медичної допомоги. Пологи приймала літня мешканка поселення, яка допомагала всім місцевим жінкам.

Наприкінці 2018 року, приблизно через дев’ять місяців після викрадення, Оксана народила хлопчика. Пологи супроводжувалися тяжкими ускладненнями й кровотечею. Повитуха намагалася зупинити кров тканиною й травами, а Оксана була певна, що не доживе до ранку. Вона вижила, але сина майже одразу забрали до однієї з дружин господаря, яка годувала немовля разом зі своєю дитиною. Матері дозволяли бачити хлопчика рідко: до неї ставилися насамперед як до робочої сили й жінки, здатної народжувати дітей.

За кілька місяців усе почалося знову — насильство, нова вагітність, ті самі обов’язки. У 2020 році народився другий хлопчик. Цього разу пологи минули трохи легше, однак здоров’я Оксани й далі руйнувалося. Вона втрачала вагу навіть під час вагітностей. Основу їжі становили коржі й пшоняна каша; зрідка давали трохи козячого молока або м’яса.

Через погане харчування й відсутність гігієни кришилися зуби, волосся потьмяніло й ламалося, шкіра від щоденної праці під сонцем обгоріла й укрилася тріщинами. У відображенні випадкового металевого посуду Оксана вже не впізнавала жінку, яка колись приїхала відпочивати до моря. У 2021 році вона народила дівчинку, а на початку 2023-го — ще одну.

Після четвертих пологів її організм виявився майже виснаженим. Анемія, хворі нирки, наслідки травм і пологів без допомоги наклалися на роки недоїдання. Психічний стан поєднував цілковитий відчай із хворобливою залежністю від правил, установлених викрадачем. Єдиною справжньою прив’язаністю залишалися діти — без них Оксана, ймовірно, давно втратила б здатність триматися.

Вона й далі боялася чоловіка, який її купив, але вже майже не уявляла іншої реальності. Минуле віддалялося, втрачало чіткість і починало здаватися чужою історією. Поки Оксана повільно зникала всередині нав’язаного їй життя, Богдан за тисячі кілометрів продовжував шукати її, відмовляючись прийняти офіційну версію…