Після в’язниці я поїхав просити пробачення в загиблої дружини. Деталь на емалевій табличці позбавила мене дару мови

— Я майже певен, що аварія була підлаштована. Вони вирішили позбутися мене таким способом.

Батьки тривожно перезирнулися. Нарешті батько рішуче промовив:

— Треба з Ігнатом поговорити. Він людина закону, а головне — свій. Підкаже, як бути.

На сімейній раді вирішили, що вранці Марат піде до сільради до Ігната, обговорити ситуацію, що склалася, і намітити план дій.

— Тільки ти будь обережний, сину, — застерегла мати. — Ці люди можуть бути небезпечні. Якщо вже вони на таке пішли…

— Не бійся, мамо, — Марат стиснув її руку. — Тепер я буду насторожі.

Будівля сільради зустріла Марата запахом старих паперів і свіжої фарби. Типова споруда дев’яностих, приземкувата, з колонами біля входу, була оновлена свіжою вивіскою з державним гербом і банером «Центр адміністративних послуг. Швидко і зручно». Усередині нова плитка на підлозі контрастувала з потрісканою штукатуркою стін. Кабінет дільничного розташовувався в кінці коридору. Ігнат, який уже чекав на друга, встав із-за столу:

— Заходь, сідай. Чаю будеш?

У його голосі звучали офіційні нотки, але погляд залишався теплим, дружнім. Марат опустився на жорсткий стілець навпроти й коротко, без емоцій, переказав свою історію. Ігнат слухав уважно, час від часу роблячи нотатки в блокноті.

— Це серйозне обвинувачення, — повільно промовив він, коли Марат закінчив. — Якщо все так, як ти кажеш, то йдеться про фальсифікацію доказів, неправдиві свідчення, перевищення службових повноважень. Рябінін — впливова людина, просто так до нього не підступишся.

— Що ти пропонуєш? — спитав Марат, уважно дивлячись на друга.

Ігнат потер підборіддя:

— Для початку потрібні докази того, що Поліна жива. Без цього все інше — просто твої здогади, слово проти слова. — Він повернувся до комп’ютера. — Давай почнемо з простого, із соціальних мереж. У неї має бути профіль.

Кілька хвилин Ігнат методично перевіряв різні соцмережі, аж поки не вигукнув:

— Знайшов. У соціальній мережі, дивись.

Марат схопився й обійшов стіл. На екрані була сторінка з фотографією знайомої до болю дівчини, тільки з каштановим волоссям. Підпис під фото: «Поліна Орєхова-Рябініна».

— Заміжня за Кирилом Орєховим, — прочитав Ігнат, переглядаючи профіль. — Підприємець, власник мережі магазинів побутової техніки «Мегабут». А це, мабуть, їхня донька.

Він клікнув на інше фото, де Поліна тримала на руках темноволосу дівчинку років двох.

— Отже, не тільки жива, а й життя налагодила, поки ти… — Ігнат запнувся, але Марат закінчив за нього:

— Поки я сидів за її удавану смерть.

Марат дивився на фотографію, і всередині все переверталося. Поліна. З іншим чоловіком. З дитиною. У новому, щасливому житті, збудованому на його стражданнях. Він досі кохав її? Чи кохав ту, колишню Поліну?