Побачивши, чим годують мою дитину, я спокійно підійшла до столу й змінила правила цього дому

— Вигадує! — обурилася свекруха, сплеснувши руками. Обличчя її пішло червоними плямами.

— От же ж фантазер росте. Марино, ну ти ж не будеш вірити дитині більше, ніж мені. Я ж добра йому бажаю, щоб людиною виріс, дисципліну знав, а не хуліганом ріс, без гальм.

Марина підвела очі на свекруху. Лідія Степанівна стояла з неприродно прямою спиною, міцно стискаючи в руках кухонний рушник. — А Кирило теж був сьогодні покараний? — запитала Марина, кивнувши на племінника чоловіка, який саме потягнувся по другий шматок пирога.

— Чи він за м’ячем не бігає і ніколи не пустує надворі?

— Кирилко в нас спокійний хлопчик, — подала голос Ірина. Вона відсунула порожню чашку, схрестила руки на грудях і з викликом подивилася на Марину.

— Він по грядках не скаче, і взагалі мама абсолютно права: твій Богдан зовсім невихований. Учора він машинку Кирила взяв без дозволу, потім дверима грюкав, поки ми спали.

— Машинку, яка лежала в спільній коробці з іграшками на веранді? — уточнила Марина, відчуваючи, як усередині натягується струна.

— Це не важливо, де вона лежала, це річ Кирила. Мій син не зобов’язаний ділитися, якщо не хоче. І терпіти ці витівки ми теж не зобов’язані.

— Ми сюди відпочивати приїхали, нерви лікувати, а не за чужим важким підлітком бігати. — Марина відчула, як у скронях пульсує глуха важка злість. Вона згадала розмову, яка відбулася лише два тижні тому: Лідія Степанівна телефонувала їй увечері.

Лагідно щебетала в слухавку: — Мариночко, ну що ви із Сергієм усе в задушливому місті стирчите? І хлопчик твій блідий зовсім. Давайте ми з Іриною на вашу дачу поїдемо.

— І Богданчика з собою заберемо на все літо. Свіже повітря, зелень посадимо, ягоди просто з куща їстимуть, вітаміни. А ви з Сергієм хоч відпочинете, удвох побудете, в кіно сходите.

Марина тоді щиро зраділа. Вона справді виснажувалася на роботі. Відпустка світила тільки в серпні.

А залишати Богдана в місті не хотілося. Вона сама привезла їх сюди минулої суботи. Забила два холодильники продуктами по зав’язку.

М’ясо, риба, ковбаси, дорогі сири. Купила дітям нові надувні матраци для річки й набір для бадмінтону. Залишила свекрусі пристойну суму готівкою на дрібні витрати, якщо раптом знадобиться свіжий хліб чи молоко в місцевій крамниці.

— Тобто ви не зобов’язані терпіти мого сина? — повільно, вимовляючи кожне слово, сказала Марина.

— Ну а як ти хотіла? — Ірина роздратовано знизала плечима.

— Він нам, по суті, чужа дитина. Мама й так пішла тобі назустріч. Погодилася з ним сидіти.

— Взяла на себе такий тягар. Могла б і подякувати, а не влаштовувати допити з пристрастю через якусь картоплю. Від картоплі ще ніхто не помирав.

— Раніше взагалі самою нею й харчувалися…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇