Поява колишньої дружини на приватній зустрічі вивела Олексія з себе, але вечір лише починався

Те, що з’ясувалося в наступні дні, виявилося несподіваним навіть для самої Оксани. Артем не приховував злочинів, не ховав таємних рахунків, не вів подвійної бухгалтерії в тому сенсі, про який пишуть у кримінальних історіях. Усе було простіше й тому болючіше: довгі роки саме вона, не маючи формальної влади, тримала на собі більшу частину його справи.

Кравець піднімав договір за договором. Дивився листування, старі протоколи зустрічей, ланцюжки погоджень, історію появи ключових клієнтів. Поступово з сухих паперів проступала картина, яку Оксана чомусь не формулювала для себе раніше.

Головні контракти, що принесли компанії справжні гроші, проходили через її руки. Складні переговори — через її спокій. Кризи, які могли зруйнувати репутацію фірми, гасилися її дзвінками, її листами, її вмінням говорити з людьми без красивих фраз, але так, щоб їй вірили. Три великі замовники, що становили основу обігу, прийшли не до Артема. Вони прийшли до її надійності.

Кравець розклав перед нею роздруківки й таблицю. Довго мовчав, даючи їй самій побачити висновок.

— Оксано Павлівно, — нарешті обережно промовив він, — за грамотної позиції ви можете претендувати не лише на стандартний поділ майна. Ваша роль у розвитку бізнесу підтверджується документально. Це серйозний аргумент.

Вона дивилася на цифри. На дати. На знайомі прізвища. На власні сліди, залишені в чужому успіху.

— Поясніть докладно, — сказала вона.

Артем дізнався про початок процесу в п’ятницю ввечері. Усі повідомлення Кравець передав офіційно, без особистих розмов і двозначностей. Уже вранці в суботу Артем приїхав додому.

Оксана сиділа на кухні з чашкою чаю й книжкою, яку не читала. Він увійшов різко, майже вдерся, жбурнув конверт на стіл.

— Це що таке? Ти серйозно?

— Так, — відповіла вона, не підвищуючи голосу.

— Оксано, давай хоча б поговоримо нормально. Ми стільки років прожили разом. У нас син.

— Без юриста я нічого обговорювати не буду. Усі питання — через Кравця.

Артем усміхнувся криво, але усмішка вийшла нерівною.

— Через Кравця? Він узагалі-то працював зі мною.

— Раніше, — сказала вона. — Тепер він представляє мене.

Вона підвела очі. У цю мить він, здається, вперше за багато років побачив у ній не звичний спокій, який можна не враховувати, а стіну.

— Я не збираюся кричати, принижуватися, з’ясовувати деталі й називати імена, — продовжила Оксана. — Усе, що має бути сказано, буде сказано через юристів. У тебе є час знайти свого представника.

Він дивився на неї з розгубленою злістю. Очевидно, чекав сліз. Звинувачень. Сцени, де він міг би захищатися, нападати, виглядати сильним. Вона не дала йому жодної зручної ролі.

— Ти змінилася, — сказав він нарешті, і в його голосі це прозвучало майже як докір.

— Ні, — відповіла вона після короткої паузи. — Я просто нарешті зрозуміла, хто я…