Поїздка, яку чоловік намагався приховати, стала початком його несподіваного викриття

— Це Оксана, — вичавив він, і голос його став хрипким. — Це її рук справа.

Він різко підвівся, пройшовся номером і раптом згадав шлюбний договір. Той самий документ, який колись здавався йому зручною страховкою. Той самий пункт, який мав утримувати дружину від зайвих рухів. Тепер усе обернулося інакше. Простачка, як він поблажливо звик думати про Оксану, переграла його на його ж полі.

Лариса мовчала. Для неї ця історія раптом утратила блиск. Кілька хвилин тому вони були коханцями на відпочинку, а тепер Богдан стояв посеред номера з обличчям людини, в якої з рук вихопили все життя.

Додому він повертався вже не переможцем. У дорозі він перебира́в варіанти: заперечувати, тиснути, просити, шантажувати, шукати помилку в документах. Але що ближче був дім, то ясніше він розумів: Оксана не стала б починати, не маючи доказів. Вона надто довго мовчала. Надто спокійно дивилася йому вслід у день від’їзду.

Коли Богдан увійшов до вітальні, все стало остаточно ясно. На журнальному столику віялом лежали фотографії. Оксана сиділа на дивані й тримала в руках один знімок. На ньому Богдан цілував Ларису на тлі курортної зелені. Кадр був чітким, безжальним, майже насмішкуватим.

Він зупинився на порозі. На мить йому захотілося зробити вигляд, що нічого не сталося, але навіть він зрозумів, наскільки жалюгідно це виглядатиме.

— Здрастуй, — промовив він, намагаючись повернути голосові звичну впевненість.

Оксана підвела очі.

— Повернувся? Ну як обладнання? Уже запустили вашу нову ділянку?