Прибиральниця вирішила допомогти малюкові, не підозрюючи, що його батько побачить цю сцену зовсім інакше

Уже час.

— Дякую, — сказав Віктор. — Так, будь ласка.

Коли економка пішла, Олена тихо промовила:

— Він дуже радий, що ви граєтеся з ним. Я ніколи не бачила його таким із вами.

Віктор подивився на сина. Тимофій сяяв, тягнув руки, вимагав продовження. Це було щастя, яке весь цей час лежало поруч, а він проходив повз.

— Олено, я не хочу, щоб ви надто довго мучилися з рішенням. Я хочу, щоб ви погодилися. Тимофій потребує вас. І я, здається, теж.

Вона завмерла.

— Сьогодні ви показали мені, що я пропускав найважливіше, — продовжив він. — Я вважав, що забезпечую сина всім. А виявилося, що не давав головного — себе. Ви показали мені, який він веселий, розумний, живий. І що я ще можу стати для нього справжнім батьком.

— Ви завжди могли, — тихо сказала Олена. — Просто вам потрібен був хтось, хто допоможе побачити.

— Ви приймаєте?

Вона подивилася на Тимофія, який намагався поцілувати батька мокрими губами, і її серце стиснулося від ніжності.

— Приймаю, — сказала вона. — Я згодна дбати про Тимофія. Як про рідного.

— І допоможете мені вчитися?

— Так.

— І дозволите оплатити ваше навчання, щоб ви закінчили педагогічну освіту?

— Це надто багато.

— Це не надто. Це важливо для вас і корисно для Тимофія. А може, колись ви здійсните ще більше своїх мрій.

Очі Олени наповнилися сльозами. Те, що колись здавалося остаточно втраченим, раптом знову ставало можливим.

— Ви не уявляєте, що це означає.

— Означає, що у вас з’явиться шанс знову бути мамою. Нехай не за документами й не по крові. Але серцем.

У цю мить Тимофій раптом виразно промовив:

— Мама Лена.

Олена завмерла. Сльози покотилися по щоках.

— Він назвав мене мамою, — прошепотіла вона.

— Отже, він уже все вирішив, — сказав Віктор, сам ледь стримуючи хвилювання. — Від сьогодні ви для нього не просто людина, яка поруч. Ви його мама Лена.

Маргарита Павлівна увійшла з підвечірком і зупинилася біля дверей. На кухні стояли Віктор із дитиною на руках, Олена зі сльозами на обличчі, а Тимофій сміявся, ніби зрозумів, що в домі сталося щось важливе. І вперше за багато років цей великий особняк не здавався холодним.

— Підвечірок готовий, — тихо сказала економка.

— Дякую, — відповів Віктор. — Олена погодилася.

Маргарита Павлівна подивилася на неї й несподівано усміхнулася майже щиро.

— Це добре. Тимофій буде в надійних руках.

— Сподіваюся, ми зможемо працювати разом, — сказала Олена.

— Зможемо. І я справді хочу у вас вчитися.

Віктор відчув спокій, якого давно не знав. Дім, у якому після смерті дружини було багато тиші й мало життя, раптом почав знову ставати домом.

— Тоді сьогодні залишайтеся вечеряти з нами, — сказав він Олені. — Почнемо нові звички одразу.

— Мені треба попередити вдома.

— Звісно.

— Маргарито Павлівно, скасуйте завтрашню няню, — додав Віктор.

— Уже скасовую, — кивнула економка.