Прибиральниця вирішила допомогти малюкові, не підозрюючи, що його батько побачить цю сцену зовсім інакше

— обережно сказала Олена.

— Звісно.

— Давайте сьогодні повечеряємо всі разом. Ви, Тимофій, Маргарита Павлівна і я. Не як господар і персонал. А як люди, яким важлива ця дитина.

Маргарита Павлівна була явно зворушена. За роки служби вона звикла вважати себе частиною порядку, але не родини.

— Для мене це буде честю, — сказала вона.

— Отже, вирішено, — промовив Віктор. — Наша перша вечеря в новому домі.

Тимофій ударив долоньками по столику, ніби поставив свою дитячу печатку згоди.

Поки Олена допомагала йому з підвечірком, Віктор думав про те, як один день зруйнував його впевненість і водночас дав йому надію. Вранці він був людиною, яка вважала, що все контролює. До вечора зрозумів, що майже не знав власного сина. Але тепер у нього з’явився шанс усе змінити.

— Олено, — сказав він, — у мене останнє запитання.

— Слухаю.

— Як ви думаєте, колись ви зможете називати мене просто Віктором? Якщо ми справді стаємо родиною, може, нам варто бути менш формальними.

Олена усміхнулася крізь утому й сльози.

— Мені знадобиться час. Три роки звички не зникають одразу.

— Не поспішайте. Коли будете готові.

— Добре… Вікторе Сергійовичу.

Він усміхнувся.

— Уже майже.

Тимофій знову заплескав, задоволений спільним сміхом. Олена обережно витерла йому рот і зняла зі стільчика.

— У нього ще багато енергії. Можна трохи погуляти в саду до вечері?

— У саду? Його туди водять?

— Рідко. А він дуже любить траву, листя, свіже повітря. Дітям треба досліджувати світ не лише в кімнаті.

— Тоді ходімо.

Вони вийшли в сад. Тимофій пожвавився миттєво, побачивши зелень. Він завовтузився на руках, вимагаючи свободи.

— Можна поставити його на траву? — запитав Віктор.

— Так. Тільки стежитимемо, щоб він не тягнув до рота камінці й листя.

Олена опустила хлопчика на землю. Тимофій одразу поповз уперед, торкаючись трави долоньками, сміючись від кожного нового відчуття. Він мацав листя, намагався вхопити квітку, з цікавістю вивчав світ, ніби опинився у величезній живій кімнаті.

— Тут він зовсім інший, — зауважив Віктор.

— Природа дає дитині те, чого не дадуть найдорожчі іграшки. Запахи, текстури, звуки, рух. Це розвиває.

Тимофій знайшов маленький камінець і потягнув його до рота. Олена швидко забрала його й дала великий чистий листок.

— Із листком можна?