Птах не полишав старий автомобіль на штрафмайданчику, ніби намагався привернути до нього увагу

Олена Сергіївна повернулася від вікна і кілька разів перепитала, чи справді чоловік здоровий. Потім її охопив новий страх: якщо Олег переховувався, чи не скоїв він чогось тяжкого, чи не чекає на нього суд? Савченко пояснив настільки прямо, наскільки дозволяла служба. Багато років тому Коваленко підписував документи, яких підписувати не слід було. Його відповідальність за ті вчинки була обмеженою, а встановлений законом строк майже сплив. У новій великій справі він співпрацював зі слідством і проходив не як обвинувачений, а як захищений свідок.

Поки слідчий говорив, обличчя Олени Сергіївни ніби не встигало за почутим. Вона то з полегшенням заплющувала очі, то знову напружувалася, вловивши чергове незнайоме службове слово. Півтора року вона готувала себе до будь-якої правди — до зради, нещастя, смерті, — але не до того, що чоловік увесь цей час перебував далеко і сам підтримував мовчання. Полегшення прийшло першим, однак слідом уже підіймалися запитання, від яких не можна було відмахнутися.

Побачитися з чоловіком одразу Олена Сергіївна не могла: спершу були потрібні свідчення та інші слідчі дії. Зустріч обіцяли організувати за кілька днів. Жінка слухала, то стискаючи, то розтискаючи пальці. Попереду залишалося ще трохи чекання, але тепер воно мало бодай певний строк, а замість лячної невідомості було тверде знання: Олег живий.

— Він розуміє, що зробив зі мною? — спитала вона.

Роман Вікторович відповів, що розуміє. Дорогою Олег сам визнав свою провину перед дружиною. Він хотів захистити її мовчанням, але насправді змусив повірити, ніби добровільно пішов і відмовився від колишнього життя.

— Пробачити чи не пробачити — вирішимо ми з ним, — тихо мовила Олена Сергіївна. — Ніхто інший цього за нас не вирішить.

Валентина Павлівна тримала чашку обома руками, але чай майже не пила. Вона думала про майбутнє цього подружжя. Чи зможе Олена прийняти пояснення? Чи зуміє Олег повернутися в дім, де кожне знайоме місце нагадує про його обман? Можливо, за рік вони знову стануть близькими. Можливо, знання, що накопичилося між ними, вже не дозволить жити по-старому. Це питання не належало ні сторожці майданчика, ні слідчому.

Валентина Павлівна розуміла: майбутня зустріч не скасує пережитого, зате вперше дасть Олені можливість поставити запитання самому чоловікові. Кожен вечір чекання вже відбувся, кожна безсонна ніч залишилася в пам’яті. Але тепер жінці було кому висловити все, що накопичилося. Раніше вона сперечалася лише з порожнечею і з людьми, які запевняли, що Олег пішов добровільно. Незабаром відповідати їй мав він сам.

Олена Сергіївна раптом повернулася до неї і спитала про ворону. Та не з’являлася вже тиждень. Валентина Павлівна сказала, що птах, імовірно, дочекався, коли люди знайдуть сховане, і більше не відчував потреби повертатися. Жінка попросила погодувати її, якщо вона колись прилетить знову. Обіцянку було дано відразу.

Вони ще деякий час сиділи за столом. Савченко повідомляв необхідні формальності, але Олена Сергіївна слухала розсіяно: головні слова вже пролунали. На зворотному шляху слідчий подякував Валентині Павлівні за присутність. Він офіційно поновив справу, взяв її під особистий контроль і збирався виправити те, що проґавив пів року тому.

— Помилитися може кожен, — відповіла жінка. — Головне, що ви не стали захищати свою помилку, коли з’явилася можливість усе змінити.

Вона відмовилася їхати додому машиною і попросила висадити її біля автобусної зупинки: Андрій чекав, а звідси лишалося всього кілька хвилин. Дивлячись услід машині, що від’їжджала, Валентина Павлівна вперше подумала не про Коваленка і навіть не про ворону, а про людину, яка лежала в їхній кімнаті й рахувала хвилини до її повернення…👉Продовження, натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇