П’яні хлопці завели дівчину в ліс, не підозрюючи, що невдовзі самі опиняться в несподіваній ситуації

— Бачиш? — Мар’яна подивилася на нього з ніжністю. — Виріс наш сірий. І другом став, і охороною.

Тарас повільно кивнув. Страх у його погляді ще лишався, та тепер поруч із ним проступала вдячність.

— Я помилявся, — сказав він неголосно. — Якби не він…

— Не треба продовжувати.

Тарас підвівся, підійшов до неї й обійняв. Мар’яна притулилася чолом до його плеча й уперше за весь вечір змогла видихнути майже рівно. Дім пах чаєм, чистою білизною й теплом. За стіною спав син. У кутку лежав вовк, якого колись витягли з біди й який тепер повернув їй дорогу додому.

Сивко раптом підняв голову й коротко гавкнув — неголосно, сонно, ніби поставив свою крапку в їхній розмові. Від цього маленького звуку на кухні стало легше.

Мар’яна тихо засміялася й міцніше притислася до чоловіка.

— Чув? Він теж вважає, що суперечка закінчена.

Тарас уперше за вечір ледь усміхнувся. Він подивився на Сивка вже не з тривогою, а з тим бережним пошануванням, яке приходить після пережитого страху.

— Дякую тобі, сірий, — сказав він.

Вовк моргнув, опустив голову на лапи й знову затих. А Мар’яна сиділа в обіймах чоловіка й відчувала, як жах прожитого вечора поволі відступає. Він не зникав одразу, та поруч були тепла кухня, дихання сина за стіною, рука Тараса на її плечі й Сивко в кутку. Цього вистачало, щоб утома нарешті змінилася вдячністю й тихим, простим щастям: вона повернулася додому.