П’яні хлопці завели дівчину в ліс, не підозрюючи, що невдовзі самі опиняться в несподіваній ситуації

Мар’яна накрила його долоню своєю.

— Я вдома, чуєш? Усе скінчилося. Левко спить. Сивко поруч. Я більше не буду так довіряти дорозі й чужим словам. Якщо щось здасться дивним, лишуся в машині, подзвоню, зачекаю. Тепер я це знаю.

— Ти ні в чому не винна, — одразу сказав Тарас.

— Знаю, — відповіла вона після паузи. — Але обережнішою бути треба.

Вони помовчали. Кухня наповнилася тихими звуками дому: десь клацнула труба, за стіною ледь чутно повернулася уві сні дитина, Сивко шумно видихнув у своєму кутку. Потім Тарас глянув на вовка.

— А я ж тоді був проти, — сказав він уже тихіше. — Пам’ятаєш, як ти принесла його з лісу?

Мар’яна вперше за вечір усміхнулася по-справжньому, хоч і втомлено.

— Ще б пак не пам’ятати. Ти тоді сказав, що я зовсім розум утратила.

— Я злякався, — зізнався він. — Думав: дикого звіра не можна тримати біля хати, тим більше поруч із дитиною. Малий — одне, а виросте невідомо ким.

— Ми через це ледь не посварилися, — нагадала вона. — Я стояла з ним на руках, він пищав, а ти ходив кімнатою й повторював, що це небезпечно.

— А ти сказала, що не залишиш його помирати.

— Бо не могла. Він був зовсім сам. Такий маленький, що страшно було зайвий раз на нього дихнути.

Сивко прочинив очі, ніби зрозумів, що розмова повернулася до нього. Він підняв морду й тихо фиркнув…