П’ять років він не міг змиритися зі смертю дружини

За словами батька, поважних гостей і заводських працівників справді зібралося надзвичайно багато. Слово йому дали після двох чи трьох сухуватих доповідей. Чоловік упевнено піднявся до мікрофона і, як пізніше підкреслив доньці, говорив без жодної шпаргалки. Перед собою він подумки бачив не посади й камери, а простих досвідчених працівників, схожих на його власних батьків. У перших рядах сиділи працівники великого клінічного комплексу — люди, яким належало працювати з результатом заводської праці.

Після нього слово взяв головний лікар клінічного комплексу — закладу, зовсім не схожого на звичайну лікарню. Він повідомив, що значна частина комплексу вже працює й приймає пацієнтів, а найближчими днями відкриється найважливіше нове відділення, де проводитимуть особливо складні операції. Відразу після цієї новини головний лікар під оплески запросив на сцену завідувачку відділення.

Із середнього ряду підвелася струнка, ефектна жінка й попрямувала до сцени. У перші секунди батько Оксани майже не дивився в її бік: начальник цеху нахилився до нього й тихо уточнював якийсь виробничий нюанс. Вони встигли обмінятися кількома фразами, коли жінка пройшла зовсім близько. Чоловік раптом завмер, ніби вражений несподіваним ударом, а в повітрі лишився до болю знайомий аромат.

Він упізнав «Опіум» відразу. Саме ці парфуми найбільше любила його покійна дружина, і за п’ять довгих самотніх років знайомий аромат жодного разу не трапився йому на іншій жінці. Колись батько навіть спитав у Марини, яка чудово розумілася на моді, чому ніде більше не відчуває «Опіуму». Подруга доньки зі знанням справи пояснила: класичні парфуми не зникли й не втратили цінності, просто молодь тепер частіше обирає нові марки. Тоді відповідь здалася звичайною. Тепер той самий аромат зовсім несподівано увірвався в його життя на офіційній заводській церемонії.

Він замовк посеред розмови й подивився на сцену. Незнайомка стояла спокійно, трималася з майже королівською гідністю й говорила без найменшої метушні. Забувши про пристойність, батько Оксани не відривав погляду від її благородного обличчя. Він удавав, що уважно слухає доповідь, але майже не сприймав змісту сказаного. Його полонили оксамитовий тембр і бездоганна дикція жінки, яка несподівано стала для нього найголовнішою людиною в усьому заповненому залі.

Тієї миті батько Оксани усвідомив лише одне: йому відчайдушно хочеться побачити цю незнайому жінку ще раз. Думка виникла раптово, і суворий голос розуму тут же обірвав романтичний порив. П’ять років чоловік жив пам’яттю про дружину й не допускав можливості нового почуття. Тепер одного короткого виступу виявилося досить, щоб звична впевненість похитнулася.

Майже відразу прийшов сором. Перше живе почуття до іншої жінки після смерті дружини здалося зрадою. Розум послужливо додав іще один доказ: завідувачка великого відділення, красива, впевнена й успішна, напевно давно й щасливо заміжня. Будь-яка надія виглядала не лише недоречною, а й смішною. Світлий образ покійної дружини знову постав перед очима, змушуючи чоловіка особливо суворо судити самого себе.

Усю дорогу додому він безжально картатиме себе за раптовий спалах почуттів. Але зупинити думки не вдавалося: враження від зустрічі поверталося знову, хоч як суворо чоловік себе смикав. Що наполегливіше він нагадував собі про минуле, то частіше думав про жінку, яка виступала на заводській сцені. П’ять років вірність пам’яті здавалася йому ясним і єдино можливим правилом життя. Тепер нове почуття ще не встигло стати надією, а вже вступило з цим правилом у болісну суперечку.

На щастя, ця історія мала добру й світлу розв’язку. Її початок наблизили без пам’яті закохані одне в одного студенти, хоча без активного втручання невгамовної Марини знову не обійшлося. Оксана нарешті набралася сміливості й познайомила батька з Андрієм. Молодого чоловіка запросили на домашню вечерю, і саме там у нього з’явилася можливість розповісти про неймовірний збіг, виявлений після заводської церемонії.

За домашньою вечерею Андрій розповів про заводську церемонію. Його мати і була тією самою завідувачкою нового відділення, яка повернулася додому під сильним враженням від виступу Оксаниного батька. Розповідь прозвучала легко, з гумором, але Андрій навмисне додав важливу деталь: скільки він себе пам’ятає, мама завжди була сама. У його матері не було чоловіка, а в нього самого — батька.

Батько Оксани не став приховувати емоцій, що нахлинули, і чесно зізнався у відповідному захопленні цією жінкою. Так за одним столом з’ясувалося, що мати Андрія запам’ятала грамотного керівника виробництва, а батько Оксани — завідувачку нового відділення клініки.

Невідомо, скільки тривав би цей ввічливий обмін обережними компліментами на відстані, якби рішуча подруга не взяла організацію на себе. Практична Марина безапеляційно заявила, що жити слід сьогодні й просто зараз, а не після нескінченної підготовки. Вона наполягла на терміновій зустрічі в затишному кафе, куди Оксана має прийти з батьком, а Андрій — з матір’ю.

За планом молоді мали трохи посидіти поруч із батьками для годиться, а потім одразу вирушити до Марини. Вона й Роман обіцяли накрити в неї вдома добрий стіл і з нетерпінням чекати друзів. Марина окремо попередила закоханих, щоб ті навіть не думали з ввічливості лишатися в кафе на весь вечір. Оксана назвала витівку чистою авантюрою, але Андрій з ентузіазмом підтримав подругу.

Андрій пообіцяв вигадати хитрий привід, щоб привести матір до кафе. Після цього лишалося тільки домовитися про час і виконати Маринин задум. Усе зрушило з місця швидше за загальноприйняті правила й обережні розрахунки…