Рятуючи своє життя, вона крикнула «ДЯДЬКУ ВАНЮ» першому-ліпшому

Не вбив — зробив гірше. Осоромив, роззброїв, вивернув навиворіт тим самим прийомом.

Чужі гроші в сейф, чужий підпис, готовий свідок. Папери. Усе ті самі папери.

А потім настала черга Лесі. Галина зрозуміла це, щойно прийшла вранці на ринок. Леся не підвела очей.

Леся стояла за прилавком біла, з тремтячими руками. Коли Галина підійшла, відсахнулася, ніби її вдарили.

— Тітонько, ви не сердьтеся. Благаю вас Богом, не сердьтеся. Я не могла інакше.

— Що ти зробила, Лесю?

— Учора приходили двоє. Тихі такі, ввічливі. Про Дашу говорили.

Голос зірвався на шепіт.

— Сказали, знають, у який садок вона ходить. Що я мати-одиначка, непутяща, що їм нічого не варто підготувати папір, ніби я п’ю і дитину не тягну. Що заберуть Дашу в притулок. Вони вже принесли готову заяву, тільки мого підпису бракувало. Сказали: або підпишеш, що тітка Галя без причини кинулася на Шевченка, що вона скажена й тебе залякувала, або до вечора Дашки в тебе не буде.

Леся нарешті підвела очі. У них було стільки жаху й сорому, що Галина все зрозуміла раніше, ніж вона договорила.

— Я підписала. Усе підписала, що вони хотіли. Пробачте мені. У мене, крім Дашки, нікого. Я не могла її втратити. Ви б на моєму місці теж…

Галина мовчала. Їй не було чого сказати. На місці Лесі вона й справді вчинила б так само. Кравченко прорахував і це. Не бив Лесю — узяв за єдине живе, за дитину, і зламав одним рухом, без крику й крові. Він умів ламати людей їхньою ж любов’ю.

Такий тиск не лишав синців і не потребував свідків. Підпис Лесі виглядав добровільним, а її страх можна було оголосити материнською істерикою. Кравченко знову домігся свого чужими руками, лишивши на папері ім’я жертви, а не власне.

Тепер свідчення до смерті наляканої матері-одиначки ставали головним доказом проти Галини. Скажена стара залякувала, напала без причини. Так само колись її власна доповідна відкривала справу проти Каті.

Коло замкнулося. Вісімнадцять років по тому Галина опинилася по той бік. Тепер тим самим способом топили її.

— Не плач, Лесю. Ти все правильно зробила. Немає дітей дорожчих. Я на тебе зла не тримаю, чуєш? Не смій себе гризти. Бережи Дашку.

Галина відвернулася й пішла з ринку, щоб Леся не бачила її обличчя…