Шестирічна донька поставила невинне запитання про індичку. Сюрприз, який чекав на свекруху після відповіді мого батька

А Павло цього тижня профінансував ноутбук для Зої. — До речі, Зою, де він? Я не бачу у ваших руках коробки з технікою.

— Ще не доставили, — визвірилася свекруха, приходячи до тями. — Чуєш, постав птицю на місце. Дитина ляпнула дурницю, а ти й рада старатися.

Павле, скажи своїй дружині! Павло судомно ковтнув. — Дашо, ну справді, ми ж сім’я, поверни м’ясо, люди голодні приїхали.

— Сім’я? Прекрасно. У ресторані порція такої страви коштує щонайменше пристойну суму умовних одиниць.

Тут кілограми чотири чистого м’яса. Дарина стояла у дверях вітальні, утримуючи тацю з легкістю професійного атлета. — Переказуйте мені на рахунок по п’ять тисяч кожна, і я відріжу вам по доброму шматку.

Ви ж при грошах, у вас уся Пашина зарплата. — Ти зовсім з глузду з’їхала? Продавати їжу рідній матері чоловіка?!

Тамара Георгіївна схопилася так різко, що стілець позаду неї зі скрипом відлетів до стіни. — Павле, чого ти мовчиш? Твоя баба нас ганьбить, вгамуй її негайно!

Але Павло мовчав. Уперше в житті в його голові зі скрипом поверталися шестерні логіки. Він подивився на порожнє місце в центрі столу.

Він подивився на обурену сестру з розмазаним макіяжем. На матір, яка вимагала розправи. І раптом зрозумів дивовижну річ.

Вони справді приїхали з порожніми руками в дім, де він залишив дружину й доньку без копійки грошей. Приїхали їсти те, що купила Дарина. — Мамо! — голос Павла здригнувся.

— А правда, ви б хоч хліба купили й тортик Алісі?