Шестирічна донька поставила невинне запитання про індичку. Сюрприз, який чекав на свекруху після відповіді мого батька

Я ж вам усі сто тридцять тисяч віддав. Де вони? Зоя фиркнула, схрестивши руки на грудях.

— Ми на таксі їхали, між іншим. І взагалі ми в гості прийшли. Хто в гості зі своєю їжею ходить?

Дарина тихо розсміялася. Шах і мат. — Це ти в усьому винен! — кричала Тамара Георгіївна на сина, трясучи в повітрі стиснутим кулаком.

— Не чоловік, а розмазня. Дружина тобою крутить, як хоче. Не можеш матір нагодувати!

— Я тобі всі сто тридцять тисяч віддав у вівторок, — відчайдушно захищався Павло. — Де вони? — Я собі туфлі купила, сумочку і дещо з одягу, — випалила Зоя і тут-таки осіклася, прикривши рота рукою.

— Які туфлі, ти ж ноутбук для роботи просила?! — загорлав Павло, схоплюючись із місця. Його очі налилися кров’ю від усвідомлення масштабів власного ідіотизму.

— А в чому мені на співбесіду до замовників ходити? У старих кросівках? — перейшла на вереск сестра.

Дарина стояла, притулившись до одвірка, і спостерігала за цим безплатним спектаклем. Їй навіть не довелося бруднити руки. Жадібність і дурість зробили всю роботу за неї.

— Ой, які пристрасті! — Дарина поставила на край столу тарілку перед Алісою. — Їж, сонечко.

А ви, шановні родичі, на вихід. Дискусійний клуб зачиняється, Бармалей не любить криків. Кіт, ніби почувши своє ім’я, неквапливо увійшов до кімнати…