Щоранку рівно о 06:15 сотні чорних ворон зліталися на дах одного й того самого будинку в селі, зберігаючи цілковиту, мертву тишу. Сусід вирішив запустити дрон, щоб подивитися, що їх так приваблює

Кожне пояснення можна було перевірити, і жодне не доводило невинуватості. Марія вперше за три дні випросталася. Ольга, почувши переказ, спитала лише, чому Олена не відповідала, коли зламували замок на горищі.

— Або боялася, що там знайдуть зайве, — сказала вона, — або знала, що потрібного там уже не лишилося.

Тим часом Віктор забрав перші великі замовлення. Його фургон їздив маршрутом, яким раніше розвозила замовлення Олена. Селом поповзли чутки, нібито ворони злетілися на багаторічний бруд. Постійна покупчиня повернула нерозпакований коровай, куплений до заборони. Марія винесла його на подвір’я, почала кришити у відро й раптом заплакала.

Андрій забрав хліб.

— Не викидай. Вони скажуть, що ти сама їх годуєш.

— Яка різниця? Люди вже вирішили, що я нечупара. Ольга пішла, донька чекає продажу. Може, всі вони мають рацію.

Він пообіцяв знайти того, хто приходить до даху. Марія відповіла, що більше не вірить чоловікам, які спершу діють, а потім думають.

Удома на кухонному столі лежала квитанція за комплект автоматики для заслінки: невеликий мотор, блок керування й кріплення. Покупцем значився Артем. Квитанцію виписали за два тижні до ремонту даху будинку Марії.

— Знайшла в шухляді з інструментами, — сказала Ольга. — Навесні він замовляв деталі на нашу адресу.

Артем приїхав за годину. Побачивши квитанцію, не став відмовлятися.

— Віктор доручив зробити автоматичну заслінку над складським бункером. Я зібрав, вона заклинила. Потім перевели все на ручне керування.

На запитання, куди поділися справні деталі, він відповів, що частина лишилася в майстерні, частина — на складі. Просив не показувати квитанцію інспекторові: Віктор списував витрати без документів і міг його звільнити.

— Ти віриш йому? — спитала Ольга після відходу сина.

— Вірю, що він боїться Віктора.

— Це не одне й те саме…