Сільські плітки переслідували Мішу з дитинства, та одна зустріч змусила всіх замовкнути

Одного ранку Марина прийшла раніше, ніж звичайно, і застала Дем’яна в порожній їдальні. Він стояв біля вікна, ніби чекав саме на неї.

— Навіщо ти тут? — насторожилася вона.

— Поговорити хотів.

— Нам нема про що говорити.

Дем’ян ступив ближче, але не настільки, щоб налякати.

— Ти мені подобаєшся, Марино. З першого дня. Я таких жінок не зустрічав. Поїхала б зі мною — я б тебе на руках носив. Нікому в образу не дав би.

Вона відчула, як усередині все стиснулося від лихого передчуття.

— Іди. Я люблю чоловіка. І не хочу, щоб нас бачили разом.

Та було пізно. У дверях уже почулися голоси, і до їдальні зайшли три жінки з кухні. Вони почули кінець розмови, побачили Марину, що стояла перед Дем’яном бліда й розгублена, і в їхніх очах одразу спалахнула радість плітки.

— Оце так! — протягнула одна. — А ми-то думали, Маринка в нас тихоня.

— Сором загубила, — підхопила друга. — Чоловік удома, а вона з приїжджим шепочеться.

Дем’ян різко кинув їм щось сердите й вийшов, грюкнувши дверима так, що здригнулися шибки. Більше Марина його не бачила. Він зник із села, ніби розчинився в дорозі. За ним поїхав і його старий батько, а згодом знялися з місця й решта приїжджих.

Та чутка лишилася. Вона поповзла по дворах, по лавках, по городах, набухаючи чужими подробицями. Коли Олегові донесли, що його дружина нібито крутила з Дем’яном, удома вибухнув страшний скандал.

Марина плакала, клялася, пояснювала, що нічого не було. Олег повірив не одразу. Радше втомився злитися. Та коли незабаром вона сказала, що чекає дитину, радості на його обличчі не з’явилося.

— Не знаю, що й думати тепер, — сказав він глухо.

— Олеже, ти ж сам мріяв про сина.

— Мріяв, — відповів він після довгої паузи. — Тільки тепер не певен, мій це сон чи ні…