Сімейна вечеря закінчилася незручною тишею після того, як Віка дістала посвідчення
У неділю вони знову приїхали до батьків Кирила на обід. День був звичайний, майже мирний. У під’їзді пахло вогким пилом і чиїмись пирогами, за дверима квартири чувся голос Ірини Павлівни, яка просила чоловіка не забути поставити на стіл ще одну тарілку. Ніщо зовні не віщувало вибуху. Але іноді найважливіші повороти починаються саме так — зі звичайної скатертини, звичного стукоту посуду й людини, надто впевненої у власній безкарності.
Сергій Вікторович був у чудовому настрої. Напередодні йому вдалося завершити угоду з кількома гаражами, які колись значилися за його батьком, і тепер він почувався переможцем. У його ході з’явилася особлива важкувата бадьорість. Він говорив гучніше, ніж звичайно, жартував ширше, сміявся першим і найдовше. Здавалося, навіть перстень на його мізинці блищав самовдоволеніше.
Стіл накрили щедро: салати, холодні закуски, запечена птиця, ягідний напій у графині, важкий сервіз, який діставали лише з особливих нагод. Біла скатертина була розгладжена майже до ідеальності, але біля краю, де зазвичай сидів Сергій Вікторович, уже виднілася маленька складка — ніби річ теж утомилася від його звички тиснути на все довкола.
Ірина Павлівна клопоталася біля гостей. Вона підкладала добавки, поправляла прибори, просила всіх їсти, поки гаряче не охололо. Але її очі раз у раз ковзали до чоловіка. Вона добре знала цей його тон: коли він був надто задоволений собою, то легко втрачав міру. А якщо поруч опинялася людина, на якій можна було продемонструвати свою зверхність, Сергій Вікторович рідко втрачав таку нагоду.
Спочатку він виголосив тост за родину. Говорив про старших, яких треба поважати, про традиції, про правильні цінності, про те, що дім тримається на порядку. Усе це звучало красиво, якби не знати, як часто за красивими словами він ховав звичайне бажання командувати.
Кирило слухав мовчки. Ліна теж. Вона сиділа поруч із чоловіком, акуратно тримала виделку, іноді відповідала на запитання Ірини Павлівни, але в розмову майже не втручалася. Сьогодні Сергій Вікторович був особливо балакучий, а отже, обережність була не зайвою.
Після тосту він налив собі напою, відкинувся на спинку стільця й раптом повернувся до Ліни. На його обличчі з’явився той вираз, який вона вже добре знала: зараз буде «жарт».
— Знаєш, Ліно, ти, звісно, молодець, — почав він. — Якось вибилася, влаштувалася, тримаєшся пристойно. Але все одно в тобі відчувається ця простота. Така… сільська. Наївна. Ти багато чого в житті не розумієш.
Ірина Павлівна завмерла з ложкою в руці. Кирило підвів очі. Марк Семенович перестав жувати, ніби заздалегідь вирішив: краще зараз не робити зайвих рухів. Зоя трохи подалася вперед, і в її обличчі майнуло недобре зацікавлення.
Сергій Вікторович, відчувши увагу, продовжив гучніше:
