Скромна гостя на весіллі сироти виявилася людиною, чий подарунок ніхто не зміг проігнорувати

— Маріє, не треба впиратися. Артем входить у серйозну родину. У нас є зобов’язання, репутація. Ми пропонуємо розумний варіант: квартира продається, гроші вкладаються в перший внесок за нормальне житло. На ім’я Артема. Потім, коли ви будете сім’єю, яка різниця?

— Велика, — Маша ковтнула. — Для мене — велика.

— От бачиш, — Наталя Степанівна з легким тріумфом ляснула долонею по коліну. — Вона вже ділить. Ще весілля нема, а вона вже своє рахує.

Двері в коридор відчинилися. Артем увійшов швидко, в розстебнутій куртці, з телефоном у руці. Він був схвильований, волосся розтріпалося від вітру. Побачивши аркуш на столі, він зупинився.

— Мам, що відбувається?

— Ми розмовляємо, — сухо відповіла Олена Вікторівна.

— Про що?

— Про майбутнє. Про те, про що ти сам не здатен подумати, бо закоханий і дурний.

Маша подивилася на нього. Дуже хотілося, щоб він підійшов, узяв її за руку й сказав: «Ходімо звідси». Просто так. Без суперечок, без пояснень. Але Артем стояв біля дверей і дивився то на матір, то на аркуш, то на Машу. На обличчі в нього був розгублений, майже дитячий вираз.

— Маша, — нарешті вимовив він. — Може, й справді обговоримо спокійно? Ніхто ж не відбирає…

Вона відступила на крок.

— Ти знав?

— Ні. Тобто… мама казала, що треба все оформити правильно. Щоб потім не було образ.

У Маші всередині щось обірвалося — не голосно, а як нитка, яку довго тягнули й нарешті перетерли.

— Образ? — перепитала вона.

— Я не так сказав.

— Ні, ти сказав якраз так.

Олена Вікторівна підвелася. Підбори тихо цокнули по паркету.

— Маріє, не драматизуй. Ти виросла без сім’ї, тобі важко розуміти, як влаштовані нормальні родинні стосунки. У нас прийнято довіряти одне одному.

Маша хотіла відповісти, але клубок у горлі став таким щільним, що слова застрягли. Вона машинально намацала в кишені телефон. Там лежало невідправлене повідомлення Анні Павлівні: «Завтра машина за вами заїде о третій». Вона ще зранку хотіла написати, та закрутилася з фатою, тортом, дзвінками.

— А ще в нас прийнято не тягти на весілля всяких… — Наталя Степанівна скривилася. — Ну, ти розумієш.

Маша повільно повернулася до неї.

— Кого?