Скромна гостя на весіллі сироти виявилася людиною, чий подарунок ніхто не зміг проігнорувати

— Ну йди. Не згинайся. Сукня біла — спина має бути рівна.

У машині Маша сиділа поруч з Ольгою. Анна Павлівна влаштувалася попереду, сумку поставила на коліна й тримала обома руками. Водій час від часу кидав на неї погляд у дзеркало. Старенька дивилася у вікно, і Маша помітила, що губи в неї беззвучно рухаються, ніби вона повторює про себе слова, які давно боялася сказати.

РАЦС минув швидко й дивно. Артем чекав біля входу, блідий, але усміхнувся, побачивши Машу. Підійшов, хотів поцілувати в щоку — зупинився, помітивши її напруження.

— Ти прийшла, — прошепотів він.

— Так.

— Я поговорив із мамою. Більше ніхто нічого не вимагатиме.

Маша подивилася йому в очі. У них була провина. І страх. І любов — справжня, не вигадана. Вона кивнула.

Під час реєстрації його рука тремтіла, коли він надягав кільце. У Маші теж тремтіли пальці. Вона сказала «так» рівно, без сліз. Артем, навпаки, ледве впорався з голосом. Олена Вікторівна стояла в першому ряду, стримано усміхалася, ніби все відбувалося за її планом. Наталя Степанівна шепотілася з якоюсь пані в хутряній накидці й час від часу поглядала на Анну Павлівну, яка стояла біля стіни, не займаючи місця в рядах, і тримала сумку перед собою.

Банкет був у невеликому ресторані на другому поверсі торговельного центру. Маша сама вибрала його, бо там працювала знайома адміністраторка й дозволила принести частину своїх фруктів і домашньої випічки. Зал прикрасили білими тканинами, штучними гілками й маленькими гірляндами. Вийшло тепло, але не розкішно. На столах стояли салати в скляних мисках, нарізка, глечики з морсом, тарілки з пиріжками, які спекла сусідка тітка Зіна.

Родичі Артема зайшли так, ніби потрапили не на весілля, а в зал очікування. Віктор Петрович, батько нареченого, кремезний чоловік із важким поглядом, провів пальцем по спинці стільця й подивився на палець. Олена Вікторівна поправила серветку, не сідаючи. Наталя Степанівна тихо сказала:

— Економклас із претензією.

Маша почула. Ольга теж почула й стисла її лікоть.

— Дихай.

Анну Павлівну посадили поруч із тіткою Зіною та водієм Сергієм, який був другом Артема. Старенька акуратно зняла хустку, склала на колінах, сумку поставила під стілець. За сусіднім столом дві молоді родички нареченого пирснули.

— Це хто? — спитала одна, не надто тихо.

— Нареченої родина, — відповіла друга. — Вочевидь, уся.

Маша відчула укол під ребрами. Вона подивилася на Артема. Він почув, обличчя в нього потемніло. Він нахилився до дівчат:

— Ще раз — і поїдете додому.

Дівчата притихли. Маша вперше за день трохи розслабила плечі.

Та вечір швидко почав ламатися. Ведучий, якого наполягла найняти Олена Вікторівна, жартував надто голосно й постійно підкреслював «різницю світів».

— От у нас наречений із родини підприємців, чоловік перспективний, а наречена — дівчина самостійна, всього досягла сама, навіть родичів майже не напружувала!

Гості з боку Артема сміялися. Не зло, як їм здавалося. Поблажливо. Маша усміхалася, бо не знала, куди подіти обличчя. Ольга сиділа поруч, бліда від злості.

Перший тост узяв Віктор Петрович.

— Я людина пряма, — почав він, піднявши келих. — Родина — це не тільки почуття, а й відповідальність. Артем у нас виріс у достатку, звик до певного рівня. Маріє, сподіваюся, ти це розумієш. Чоловіка треба підтримувати, а не тягнути назад.

Олена Вікторівна торкнула його за лікоть, але він продовжив:

— Утім, раз син обрав, значить, будемо приймати. Ми люди не бідні — допоможемо, навчимо.

Маша тримала келих двома руками. Морс у ньому тремтів дрібною червоною ряб’ю.

— Дякую, — сказала вона, хоча ніхто не чекав відповіді….