Сліпий знахар зірвав намисто з шиї дівчини й кинув у піч
Машина зупинилася після настання темряви. Крізь лобове скло розрізнялися два силуети: за кермом сидів Віктор, поруч — його дружина. Вони не вимикали двигуна й не виходили, а просто спостерігали за освітленими вікнами Черненків.
Раїса Петрівна підійшла до доньки й стала поруч. Жодна з них не промовила ні слова. Білий вихлоп клубочився в морозному повітрі, фари були вимкнені, тому чорний автомобіль виглядав нерухомою плямою на краю вулиці.
Із сусіднього двору вийшов Микола. Він спокійно наблизився до воріт і подивився на людей за склом. Машина рушила майже відразу — не різко, без виску коліс, але так поспішно, наче сама присутність Миколи руйнувала чужий розрахунок.
Раїса Петрівна пішла ставити чайник, а Дарина ще довго вдивлялася в спорожнілу вулицю. Хрестик лежав під одягом, згорток лишався у внутрішній кишені теплої кофти. Вона не знала, чи сталося щось невидиме, але вперше після Вікторових погроз змогла лягти без чекання кроків за вікном.
На світанку її розбудило щось, чому Дарина не зуміла дібрати назви. Звуків не було, дім іще спав, однак тривожне відчуття змусило її вдягтися й вийти на подвір’я. Біля хвіртки на білому снігу темнів акуратний круг.
По його краю з мерзлої землі стирчали голки, поставлені вертикально на однаковій відстані. Поруч лежав жмут темного волосся, стягнутий червоною ниткою. Сніг довкола просяк темною водою, що вже взялася тонкою крижаною кіркою.
Дарина зупинилася, але не відчула колишнього заціпеніння. Перед нею було саме те, про що попереджав Савелій Данилович, і від цього моторошна знахідка виглядала не всесильною, а жалюгідною. Раїса Петрівна вийшла на ґанок у пальті, накинутому поверх нічної сорочки, побачила круг і перехрестилася.
Під одягом одразу потеплішав полотняний згорток. Дарина не могла зрозуміти, чи справді змінилася його температура, чи так озвалося власне тіло, однак долоня мимоволі лягла на кишеню. Хрестик торкався грудей, дихання лишалося рівним, а дитина була захищена всередині неї тим спокоєм, якого ще недавно не існувало.
Раїса Петрівна злякалася дужче. Вона дивилася то на волосся, то на голки, чекаючи, що круг почне рухатися по снігу. Дарина взяла матір за руку й кілька секунд тримала, повторюючи, що Савелій Данилович попереджав саме про це і що спроба вже не досягла мети.
Мати веліла нічого не торкатися руками. Дарина кивнула, сходила до сараю по лопату й узялася до роботи з обережністю, звичною їй під час прибирання небезпечних медичних відходів. Вона підчіплювала голки разом із землею, зачерпнула волосся й зняла верхній шар потемнілого снігу.
Усе знайдене Дарина склала в старе відро. Вона віднесла його за канаву до пустиря й висипала вміст подалі від дороги, не торкаючись його. Повернувшись, поставила відро біля паркану, віднесла лопату до сараю й ретельно обтрусила рукавиці.
Поки вона прибирала подвір’я, небо встигло посвітлішати. На місці круга лишився тільки розворушений сніг і кілька грудок землі. Жодної невидимої сили в них більше не відчувалося — просто зимовий бруд, який невдовзі вкриє новий сніг.
Вулицею до лісопилки йшов Микола з брезентовою сумкою на плечі. Побачивши Дарину біля стривоженого снігу, він сповільнив крок, подивився на лопату, потім на її обличчя. Розпитувати не став.
Він лише побажав доброго ранку. Дарина відповіла й несподівано всміхнулася — не з ввічливості, а тому, що серед погроз, темних ритуалів і чужої жорстокості цей спокійний чоловік був чимось простим і надійним. Микола кивнув і рушив далі.
Вона провела його поглядом, прибрала лопату на місце й увійшла до хати, де пахло гарячим чаєм. Після того ранку ні Віктор, ні його дружина біля дому більше не з’являлися: їхня спроба справді розбилася об межу, яку вони не змогли переступити…
