Старий хотів востаннє поправити сукню онуки, але дотик відкрив йому дещо несподіване
Іван Петрович показав фото. Потім копію.
Дмитро читав повільно. Спершу з роздратуванням, потім із подивом, потім із наростаючим жахом.
— Звідки це?
Старий написав: «Медсестра».
— Яка медсестра? Це може бути підробка.
Тітка Валя не витримала:
— Дімо, я сама бачила ту дівчинку. То була не Маша. Я злякалася сказати, думала, старі очі. Але тепер…
Дмитро відійшов до вікна. Постояв, упершись чолом у скло.
— Наталя сказала, що тіло краще не чіпати. Що після реанімації… що я не витримаю. Вона сама все оформила. Сказала, мені треба триматися.
Іван Петрович написав: «Де документи?»
— У неї. Свідоцтво про смерть, довідки, все в неї.
«Навіщо?»
Дмитро повільно повернувся. На його обличчі з’явилося те, чого Іван Петрович боявся найбільше: розуміння.
— Квартира.
— Яка квартира? — спитала тітка Валя.
Дмитро сів, ніби ноги перестали тримати.
— Мамина. Після смерті мами лишилася квартира на іншому кінці району. Ми з татом оформили так, що половина моя, половина татовa. Потім тато хотів свою частку заповісти Маші. Наталя про це знала. Вона злилася. Казала, що дитині частка ні до чого, що треба продати й вкласти в бізнес її брата. Тато відмовився.
Іван Петрович дивився на сина. Згадав, як Наталія місяць тому принесла йому чай, сіла на кухні й м’яко сказала:
— Іване Петровичу, ви ж розумієте, Маші потім буде важко з цією часткою. Краще зараз усе вирішити по-дорослому. Діма підпише, ви підпишете, ми розширимося.
Він тоді відповів:
— Маші буде вісімнадцять, сама вирішить.
Наталія усміхнулася. Але чашку поставила так різко, що відколовся край.
Дмитро провів рукою по обличчю.
— Ще була страховка. Наталя оформила на Машу, коли ми брали кредит на її лікування. Я не вникав. Вона всім займалася.
Тітка Валя сіла.
— Господи. Але навіщо ховати живу дитину?
Дмитро дивився в порожнечу.
— Якщо Маша після хвороби лишилася тяжкою… якщо прогноз поганий… Наталя могла вирішити, що… — Він не зміг договорити.
Іван Петрович написав: «Вона хотіла позбутися».
Дмитро здригнувся.
— Не кажи так.
Старий тицьнув пальцем у аркуш із лікарняними даними. Потім написав: «Спитай її. Зараз».
Дмитро набрав Наталію на гучному зв’язку.
— Ти де? — одразу спитала вона. — Чому не відповідав?
— У батька.
Пауза.
— Навіщо?
