Свекор одружився з молодою дівчиною, і невдовзі в домі почали відбуватися дивні речі
— Я боявся сина, бо мені це навіювали. А ця дівчина намагалася мене врятувати. Я не повірив. Це моя вина. Але документи в мене хотіла вкрасти не вона. Мороз.
Коли засідання закінчилося, Віктор Петрович довго сидів у коридорі суду, стискаючи тростину. Дмитро присів перед ним навпочіпки, як перед дитиною.
— Додому?
Старий подивився на сина, потім на Марину, потім на Аню, яка стояла біля вікна поруч із Сергієм.
— Додому, — сказав він. — Але спершу чай. У мене від ваших судів у роті пісок.
Марина раптом засміялася. Неголосно, втомлено, майже зі сльозами. Дмитро теж усміхнувся. Навіть Аня опустила голову, ховаючи слабку усмішку.
Щастя не прийшло до них яскравим святом. Воно поверталося дрібницями. Тим, що Віктор Петрович сам пив правильні таблетки з підписаної коробочки. Тим, що Дмитро більше не кидав слухавку, коли Марина говорила неприємне. Тим, що Артем знову їздив до діда щосуботи й учився стругати дерев’яні рейки в майстерні. Тим, що тітка Ліда, помітивши Аню біля хвіртки, більше не шепотілася з сусідками, а голосно гукала:
— Анечко, пиріжків візьми! З капустою, гарячі!
Одного разу влітку вони зібралися у дворі Віктора Петровича. Без приводу. Просто винесли стіл, нарізали огірки, поставили чайник, дістали старе варення. У саду пахло вологою землею й листям смородини. Сергій лагодив скрипучу хвіртку, Артем подавав йому викрутки. Дмитро смажив картоплю в чавунній сковороді на маленькій плитці, лаявся, що прилипає. Марина розкладала тарілки.
Аня сиділа на сходинці ґанку й дивилася на дім. Уже не як на пастку. Радше як на місце, де одного разу сталося страшне, але страшне не перемогло.
Віктор Петрович вийшов із дому з тією самою фотографією в руках — де він із дружиною на дачі. Рамку полагодили, задник замінили, документи тепер лежали в адвоката в сейфі. Він поставив фотографію на підвіконня, щоб було видно з двору.
— Дивиться? — спитав він у Марини.
— Хто?
— Господиня моя. Перевіряє, мабуть, як ми тут без неї.
Марина всміхнулася.
— Думаю, схвалила б.
Старий помовчав, потім тихо сказав:
