Свекор одружився з молодою дівчиною, і невдовзі в домі почали відбуватися дивні речі

— Ви злякалися за батька.

— Я тебе не слухав.

Аня подивилася на нього просто.

— Так.

Дмитро прийняв це слово, як заслужене покарання. Кивнув.

Після цього все змінювалося повільно.

Шлюб Віктора Петровича й Ані розірвали не відразу: адвокат пояснив, що треба пройти процедуру спокійно, без зайвих помилок, щоб потім ніхто не використав це проти них. Аня не претендувала ні на дім, ні на гроші. Вона підписала всі необхідні заяви, але відмовилася зникати, поки справа не закінчиться.

— Я не через вас, — сказала вона Марині. — Через Сергія. Нехай він бачить, що можна не тікати.

Сергія влаштували до нормального майстра на практику. Ольга допомогла оформити документи на тимчасову опіку через їхню далеку родичку, яка спершу боялася зв’язуватися, але після розмови з інспекторкою погодилася. Аня пішла працювати в невелику пекарню. Вранці від неї пахло тістом, ваніліном і димом від старої печі. Вона стала менше здригатися, але все ще сідала спиною до стіни і завжди перевіряла, чи замкнені двері.

Віктор Петрович повернувся додому тільки навесні. Дмитро встановив камери у дворі, поміняв замки, оформив нормальну довіреність на себе й Марину — не щоб відібрати, а щоб захищати. Заповіт теж переписали в нотаріуса, у присутності лікаря й свідка, спокійно, без тиску. Дім залишався в сім’ї, але Віктор Петрович наполіг виділити невелику суму Ані й Сергію.

— Не милостиня, — сказав він, коли Дмитро насупився. — Борг.

Аня спершу відмовилася. Потім Марина поговорила з нею на кухні, де на столі стояла миска з яблуками, а за вікном капала весняна відлига.

— Іноді прийняти допомогу — це теж сміливість.

Аня покрутила в руках чашку.

— Я все життя боялася, що за допомогу потім зажадають чогось страшного.

— Не всі вимагають.

— Я вчуся.

Суд у справі Мороза тягнувся довго. Не так, як у кіно, де винний одразу зізнається під тягарем погляду. Були засідання, перенесення, експертизи, нерви, паперова втома. Світлана Дорош дала свідчення проти Мороза, сподіваючись на пом’якшення. Мороза знайшли в орендованій кімнаті на околиці, де він жив під чужим ім’ям. На першому засіданні він тримався впевнено, всміхався, називав усе «сімейною фантазією» і «істерикою дівчиська».

Але коли ввімкнули запис із телефона Ані, усмішка сповзла.

Голос на записі був глухий, із перешкодами, але впізнаваний:

«Підпише старий — усі отримають своє. Не підпише — дівчину зробимо крайньою. Чоловік у неї тепер законний, а значить, доступ є. Син прибіжить, побачить зв’язаного татка і сам її закопає».

Марина сиділа в залі поруч із Дмитром. У неї знову похололи пальці, як того першого дня. Дмитро накрив її руку своєю. Аня попереду не обернулася, але Марина побачила, як у неї напружилася шия.

Віктор Петрович давав свідчення сидячи. Голос у нього тремтів, він плутався в датах, іноді просив повторити запитання. Але головне сказав чітко: