Свекруха набрала повний кошик дорогих продуктів, розраховуючи, що платити знову буду я

— Добре, — сказала вона й ледь дзенькнула ключами. — Поїхали у ваш торговельний комплекс.

Валентина Миронівна вдоволено підібгала губи, ніби отримала не згоду, а підтвердження власного статусу. Марта вже встигла відкрити в телефоні стрічку й ішла до дверей із виглядом пасажирки бізнес-класу.

У машині спокою не сталося. Свекруха вмостилася спереду так, ніби це місце належало їй по праву, вчепилася в ручку над дверима й почала командувати ще до виїзду з двору.

— Сюди повертай. Ні, не так різко. Куди ти притискаєшся? Хто тебе вчив їздити? І чому в салоні пахне якоюсь лікарнею? Нормальна жінка повісила б ароматизатор із хвоєю або квітами.

— Це нова машина, — відповіла Оксана, плавно перестроюючись. — Пахне пластиком.

— Пластиком у неї пахне, — фиркнула Валентина Миронівна, ніби й запах був особистою образою…