Свекруха натиснула «play», не розуміючи, чому син так злякався цього запису

Ніхто не грюкав дверцятами холодильника вночі. Ніхто не кидав брудні шкарпетки на диван. Вона закінчила два великі замовлення й навіть устигла виспатися.

Вона не телефонувала чоловікові, не шукала його. Він сам приповз на сьомий день. Спочатку несміливо пошкрібся у двері.

Потім подзвонив. Марина відчинила. На порозі стояв зовсім новий Богдан…

Він схуд, щоки запали. Під очима залягли тіні від недосипу. Одягнений він був у якусь засалену спецовку, від якої тхнуло машинною оливою й сирістю.

У руках він тремтячими пальцями стискав прозорий файл.

— Марино, пусти, га! — прохрипів він.

Пиха випарувалася. Залишилася лише собача туга в очах.

— Що це? — Марина кивнула на файл, заступаючи прохід.

Богдан квапливо витяг папірець.

— Довідка. З відділу кадрів. З автопарку. Влаштувався учнем слюсаря. Зміна з сьомої ранку до сьомої вечора. Робота важка, брудна. Майстер горлає. Пальці собі повідбивав у перший же день.

Він показав брудні руки зі збитими кісточками.

Марина бридливо скривилася, але довідку взяла. Справді, печатка, підпис. Оклад, звісно, не директорський, але реальний.

— А жив де? — сухо поцікавилася вона.

— У Ромки. Три дні, — зітхнув чоловік, переминаючись із ноги на ногу. — Потім його дружина мене вигнала. Сказала, що я багато їм. У магазин не ходжу. Потім у побутівці на автобазі спав на матраці. Марино, я все зрозумів.

— Мати слухавку не бере. Я більше ні копійки зі шкатулки не візьму. Я сам за комуналку платитиму. Чесно. Дай тільки душ прийняти й тарілку супу. Я тиждень гарячого не їв. У мене шлунок вузлом скрутилося.

Марина дивилася на нього й прикидала всі за і проти. Чи був у неї вибір? Квартира ж свекрушина.

Але цей переляканий, збитий з пантелику чоловік у брудній робі був їй зараз навіть у чомусь вигідний. Принаймні, він перестав уявляти себе пупом землі. Пиху з нього вибили одним ударом.

Вона відступила вбік.

— Черевики знімаєш на майданчику. У дім у цьому бруді не заходиш. Ідеш просто у ванну. Одяг — у сміттєвий пакет. Сама прати не буду, сам закинеш.

— І запам’ятай, Богдане: якщо ще раз побачу тебе вдень на дивані або дізнаюся, що ти взяв мої гроші, я звідси піду, і твоя мати мене не зупинить. Зрозумів?

Він закивав так завзято, що ледь не скрутив собі шию. І справді, життя змінилося…