Свекруха підтримала сина, певна, що невістка покірно піде з дому, але за хвилину все змінилося

Роман здригнувся від цього звуку. У квартирі стало тихо, дуже тихо. Лише з незавішеного вікна тягнуло легким протягом.

Він підвів очі. Темрява поступово розповзалася по кутках кімнати від тьмяного світла вуличного ліхтаря. Не було ліжка, щоб лягти. Не було стільця, щоб сісти. Не було телевізора, щоб увімкнути його бодай фоном. Не було холодильника, щоб дістати хоч шматок сиру на вечерю.

Лідія Степанівна повільно, зі стогоном сіла просто на голий широкий паркет у своїй святковій сукні. Вона обхопила коліна руками й шморгнула носом.

— Ромчику! — жалібно протягнула вона в порожнечу. — А може, замовиш піцу? Я щось так і не наїлася.

Роман дістав телефон. Екран тьмяно освітив його перекошене обличчя. На рахунку горіла горда цифра 240.

А тим часом Оксана, сидячи в кабіні великої вантажівки, що мчала вечірнім містом, відкрила пакет із залишками запеченої качки, відламала ніжний шматочок м’яса й з апетитом відправила його до рота. Життя виразно налагоджувалося.

Доходи зростали, витрати стрімко наближалися до нуля. Блискуча бухгалтерія. Чому вона не зробила аудит раніше?