Свекруха підтримала сина, який вирішив силою забрати майно дружини, аж поки у двері не постукали

Це було, мабуть, головним, чого її навчила робота фінансової аналітикині. Не сперечатися з реальністю, а працювати з нею. Заснула вона несподівано легко.

Вранці Оксана вже варила каву, коли Наталія вийшла на кухню.

— Виспалася? — спитала вона.

— Так, добре.

— Рідкість після такого.

— Я втомилася, — сказала Наталія. — Мабуть, організм вирішив, що має право.

Оксана усміхнулася, поставила перед нею чашку.

— Я дзвонила Павлові Миколайовичу вранці. Повістка прийде за два дні.

Оксана сіла навпроти.

— Наталю, я хочу, щоб ти розуміла. Процес може бути довгим. Слідство, суд — це місяці, може, й більше.

— Я розумію.

— І він найме адвоката, хорошого, ймовірно.

— Він візьме гроші на адвоката в матері, — сказала Наталія. — Це завжди так працювало.

Оксана кивнула.

— Але в нас є запис. Три камери. Найважливіший епізод зафіксовано повністю. Це сильна позиція. І чашка, якщо там знайдуть речовину, — це окрема справа.

— Знайдуть, — сказала Наталія.

— Ти впевнена?

— Я була обережна з їжею весь вечір. Пересіла навмисно. Але він щось робив біля столу. Камера це показує. Він не став би ризикувати без причини.

Оксана помовчала.

— Тоді добре, — сказала вона нарешті. — Тоді в нас сильна позиція.

У відділку вони провели дві години. Наталія давала свідчення спокійно й докладно.

Слідча, молода жінка зі втомленим, але уважним обличчям, ставила точні запитання. Оксана сиділа поруч і за потреби уточнювала юридичні формулювання. Доступ до хмарного архіву камер було надано.

Слідча переглянула ключові фрагменти. Момент, коли Дмитро дістав щось із шухляди, а потім кілька разів підходив до чашки, розмову у вітальні, балконні двері, замкнені на ключ.

— Оце, — сказала слідча, зупинивши запис на моменті, коли Дмитро повертав ключ. — Досить чітко.

— Так, — погодилася Оксана.

— Добре. — Слідча закрила ноутбук.

— Порушуємо справу про незаконне позбавлення волі. Щодо чашки чекаємо результатів експертизи, це днів десять. Якщо підтвердиться, додамо ще одне обвинувачення.

— Дякую, — сказала Наталія.

Слідча подивилася на неї коротко, уважно.

— Ви правильно зробили, що підготувалися, — сказала вона. — Без запису це було б слово проти слова. А так усе є.

Наталія кивнула.

Із відділку вони поїхали до банку. Наталія перевірила рахунки. Усе було на місці, нічого не чіпали.

Окремий рахунок, який вона відкрила кілька днів тому, теж був у порядку. Вона змінила пін-коди на всіх картках про всяк випадок і поставила сповіщення на всі операції. Потім — до нотаріуса.

Ненадовго, лише переконатися, що всі спадкові документи в порядку й жодних сторонніх паперів на її майно зареєстровано не було. Нотаріус, літній, методичний, перевірив усе за базою й підтвердив. Чисто.

Надвечір Наталія відчула втому. Справжню, тілесну, яка приходить після довгого напруження. Не нервову, а саме фізичну, як після важкої, але зробленої роботи.

Вони повернулися до Оксани. «Поживеш у мене, поки не знайдеш варіант?» — спитала Оксана.

«Якщо не стісню».

«Не стісниш. У мене диван хороший».

«Я знаю, я вже спала».

Оксана засміялася. Уперше за ці два дні по-справжньому. Квартиру Наталія знайшла за півтора тижня.

Не через агентство. Через колегу на роботі, яка знала жінку, що здавала невелику двокімнатну квартиру в хорошому районі. Без посередників, з нормальною ціною.

Наталія подивилася квартиру, пройшлася кімнатами. Світла, чиста, з високими стелями й великими вікнами. Нічого зайвого.

«Беру», — сказала вона господині.

«Коли?»

«Завтра, якщо можна». Господиня, літня, охайна, подивилася на неї з цікавістю, але нічого не спитала.

Простягнула ключі. Речей у Наталії було небагато. Те, що лежало в сумці, і ще кілька пакетів з одягом, які вона потім забрала з квартири в присутності Оксани й працівника поліції.

Дмитро не заперечував. Відчинив двері, відступив убік, поки вони збирали її речі, і жодного разу не заговорив. Людмила Петрівна не приїжджала.

Нова квартира зустріла її тишею. Наталія поставила сумку біля стіни, пройшла кімнатами. Кухня з видом на двір, де росло кілька старих лип.

Кімната з вікном на захід, отже, ввечері буде сонце. Ванна з нормальним напором води, вона перевірила. Першу ніч вона провела на матраці на підлозі, бо ліжко купила тільки наступного дня.

Не те щоб це було незручно, радше, незвично. Лежала й дивилася в стелю, і тиша навколо була інша, ніж на Оксаниному дивані. Це була її тиша, її квартира, її вибір. У цій тиші вже не було колишнього напруження: їй більше не треба було вгадувати чужий настрій.

Уперше за дуже довгий час. Перші дні були дивними. Вона прокидалася рано, робила каву, сідала біля вікна з ноутбуком.

Робота йшла нормально, може, навіть краще, ніж раніше. Голова була ясна, без фонового напруження, якого вона не помічала роками, поки воно не зникло. Слідство йшло своїм ходом…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇