Свекруха потай увійшла до квартири сина, щоб викрити невістку, але за дверима спальні на неї чекав несподіваний поворот

Він відчайдушно намагався повернути своєму обрюзклому обличчю звичний вираз поблажливої чоловічої гідності. Але в дорогому шовковому халаті, сидячи на залитому вином простирадлі чужого ліжка, це виходило жалюгідно й комічно.

— Наталю, ну навіщо ці дешеві театральні сцени? — почав він, намагаючись надати голосу басовитості. — Ми ж дорослі розумні люди. Ми стільки років разом. Сивина в бороду — біс у ребро.

— З ким не буває. Ми все обговоримо.

— Дорослі люди, Вітю, мають бодай краплю совісті. А ти підлою хитрістю, втершись у довіру, отримав ключі від квартири власного сина, щоб водити сюди дешевих дівок. Поки я, як ідіотка, чекаю тебе вдома з гарячою вечерею й прасую тобі стрілки на штанях. Ти своєю порожньою головою взагалі розумієш, що ти накоїв? Ти не просто огидно зрадив мене.

— Ти втягнув у свою брудну хіть Максима. Ти осквернив його дім. Ти зробив його сліпим співучасником, хоч він сам того й не усвідомлював.

— Та він же нічого не знає, — боягузливо сіпнувся Віктор. — Я йому набрехав про важливу роботу, про те, що мені потрібна тиша для креслень. Він узагалі не в курсі.

— І він тобі повірив беззастережно. Знаєш чому? Бо ти, його батько, був для нього взірцем для наслідування, беззаперечним авторитетом. — Наталія Андріївна граційно підвелася з крісла.

Її погляд був важкий і холодний, як гранітна надгробна плита.

— А тепер слухай мене дуже уважно, Ромео. Зараз ти встаєш, одягаєш свої штани й ідеш додому.

— Наталю, слава богу, що ти охолола. Ми вдома спокійно поговоримо, — з полегшенням видихнув чоловік, спробувавши усміхнутися.

— Ні, Вітю. Вдома ти ні про що зі мною говорити не будеш. Розмовлятимеш ти виключно завтра з моїм адвокатом щодо поділу майна. А сьогодні, просто зараз, ти збереш свої речі. Усі до єдиної. До останньої шкарпетки, до останньої зубної щітки.

— Ти ж так сильно хотів свободи від прісної вівсянки. Вітаю. Ти її отримав сповна…