Свекруха прийшла по норкову шубу й вирішила розплатитися моїм телефоном, але біля каси на неї чекав неочікуваний відгук
Надворі починав мрячити дрібний осінній дощ. Повітря після задушливого салону здалося Оксані особливо чистим. Вона дійшла до машини, сіла за кермо й на кілька секунд просто зачинила дверцята, відтинаючи від себе гул торгового центру, запах парфумів, чужу злість і рештки липкого сорому, яким її намагалися обліпити.
У салоні машини пахло хвойним ароматизатором. Тим самим, який Людмила Остапівна терпіти не могла й щоразу називала «ялинками». Оксана вдихнула глибше, поклала брелок у підсклянник і завела двигун.
На панелі приладів світилося 16:42. Телефон ожив майже відразу. Спершу одне повідомлення від Тараса, потім друге, третє, четверте. Екран спалахував короткими фразами, повними знаків оклику.
«Що ти влаштувала?»
«Мама в істериці!»
«Вона стоїть на зупинці!»
«Ти взагалі розумієш, що накоїла?»
Оксана дивилася на ці рядки без колишньої втоми. У них не було ні запитання про гроші, ні визнання, ні спроби пояснити нічний переказ. Тільки звична вимога негайно виправити незручність, яку сам Тарас і створив…
