Свекруха розпорядилася моєю ікрою як своєю і наказала залишити її гостям, але я вирішила інакше
На кухонному столі просто по центру височіла вона. Гордість далекого північного краю. Посилка, яку батько Ірині передав через знайомого провідника просто з півночі.
Величезна, важка дволітрова скляна банка добірної, великої, ніби підсвіченої зсередини кетової червоної ікри. Подарунок доньці на майбутній день народження.
— Їж ложкою, Іришо, вітаміни, — гудів батько в телефонну слухавку напередодні ввечері.
І от зараз гвинтову кришку банки було варварськи відкрито. А Раїса Павлівна, озброївшись столовою ложкою, щедро викладала великі зерна на підготовлений хліб із маслом.
Вона робила це з таким хазяйновитим виглядом, ніби сама власноруч виловлювала лосося голими руками в крижаних північних річках. Ірина зробила крок уперед.
— Раїсо Павлівно, це моя ікра.
— Тато прислав її мені. Я не планувала фуршет для ваших синів.
Свекруха завмерла з піднятою ложкою. Ікринки блищали на світлі, мов маленькі рубіни. Обличчя Раїси Павлівни набуло виразу ображеної доброчесності. Вона випнула груди, перетворившись на монумент материнської самопожертви.
— Твоя. У сім’ї не буває нічого твого й мого, Ірино. Це чистої води егоїзм. Сергій — твій чоловік. Його брати — це твої брати. А ти надумала жлобитися, живіт собі набивати наодинці.
У цей момент на кухню вплив Сергій. На ньому була розтягнута футболка й спортивні штани. А на обличчі блукала усмішка людини, яка щойно додивилася гарний сон і готується смачно поїсти.
— О, дівчата, не сваріться. — Сергій потягнувся, хруснувши суглобами. — Ір, ну ти чого завелася через рибу? Мама діло каже. Хлопці їдуть, треба культурно накривати. Що ми, жадібні?
— Сергію, — Ірина навіть не підвищила голосу, але Боцман біля її ніг припинив вилизуватися й насторожив вуха. — Твої хлопці приїдуть із порожніми руками, як завжди. Зметуть вміст холодильника, насмітять у вітальні й поїдуть. А ікру прислав мій батько.
— Я маю намір прибрати її до дня народження.
Вона потягнулася до банки, але свекруха продемонструвала дива реакції. Із прудкістю мангуста Раїса Павлівна перехопила скляну посудину й притисла її до своїх неосяжних грудей.
— Не дам, — заявила вона тоном, що не терпів заперечень. — Через шмат риби сім’ю сварити не дозволю.
Пролунав дзвінок у двері…
